По-справжньому хороша випічка починається з найкращих інгредієнтів. А Кет мусила перемогти в цьому конкурсі.
— У мене таке відчуття, ніби ми сюди вдерлися незаконно, — сказала Мері Енн, зачиняючи за ними ворота.
Кет майже погодилася, але, глянувши на неї, застигла на місці. На Мері Енн був капелюх, якого вона ніколи досі не бачила. Він був простий, але гарний, з цупкого блакитного мусліну, що пасував до її очей, зі стрічками кольору соняшника.
— У тебе новий капелюшок.
— Так, учора купила. У Дивовижній Крамниці Капелюшника Кепа.
Мері Енн зав’язала стрічки бантом.
Кет широко розплющила очі.
— Не може бути! — сказала вона, намагаючись уявити, як Мері Енн розглядає товар у крамниці, де пила чай, виступала, стоячи на столі, й тремтіла від страху перед чудовиськом.
— А що такого? — запитала Мері Енн, хитро всміхаючись. — Я просто мусила там побувати після того, як ти мені розповіла про чаювання. Крім того, це зовсім не секрет.
Усе місто тільки й говорить, що про неймовірну нову капелюшну крамницю. Тепер і в нас з’явилася людина, яка вміє привернути увагу клієнтів. Ну, що скажеш?
— Вона… чудова, — відповіла Кет. — І ти в ній дуже гарна.
Мері Енн скромно знизала плечима.
— Це в жодному разі не найдивніший капелюх із тих, що там продають, але щойно його побачила, то зрозуміла, що саме він мені потрібен. Коли його надягаю, то відчуваю себе майже…
Вона замовкла, добираючи слова. Замовкла надовго.
— Ну? То як саме? — допитувалася Кет.
Мері Енн відвела очі.
— Примхливою, — пробурмотіла вона.
Кет не відразу зрозуміла, що її подруга зашарілася.
Мері Енн ніколи не шарілася.
— Примхливою, — повторила Кет.
— Я знаю, що це дурниці. Однак тобі завжди сняться сни про троянди й лимонові дерева, а в Маркіза така буйна уява, коли він розповідає свої історії, і навіть Чешир обожнює тунця й вершки. А моє життя — це лише логіка та цифри. Прибутки та збитки. Доцільність і безпека. І я подумала, що було б непогано дозволити собі… трохи помріяти. Бодай один раз.
Мері Енн теребила жовту стрічку.
— Мені здалося, що це можливо, якщо матиму цей капелюх. Власне… — Її очі засяяли. — Сьогодні вранці навіть примарилося, що я самотужки звела бюджет королівської скарбниці, й усі в королівстві почали вважати мене героїнею.
Спантеличена Кет похитала головою.
— Що, якийсь лиходій розвів бюджет у різні боки?
— Річ не в тім. Найважливіша частина була про мій героїзм. Я ніколи в житті не уявляла, що можу бути кимось ще, крім служниці, вважала, що це все, на що я годжуся.
— Ох, Мері Енн.
Кет пригорнула її до себе.
— Я ніколи не думала, що ти таке переживаєш. Я всіма своїми снами з тобою поділилася б, якби могла.
— Я знаю, Кет. Ти й ділишся. Ти поділилася зі мною найважливішою мрією… нашою мрією.
Кет усміхнулася.
— Так, і вона починає втілюватися. З цих гарбузів, конкурсу випічки та двадцяти золотих крон. Звісно, моя блискуча партнерка має пояснити, що з цими кронами робити, коли ми їх отримаємо. Бо якщо діятиму на свій розсуд, то авжеж накою жахливих помилок.
— Це точно, — погодилася Мері Енн упевнено. — Але не бійся. Попри новий капелюх, я ще не розучилася рахувати.
— Гаразд. Тоді ходімо шукати найкращі гарбузи на цих грядках.
Вони попрямували до будиночка, загрузаючи в багнюці по самі щиколотки. Праворуч від них був частокіл, або радше те, що колись було частоколом, бо тепер це більше скидалося на ряд нерівних напівпрогнилих дощок із потрісканою, облупленою фарбою. Він оточував меншу ділянку, розташовану на віддалі від основної садиби, зі слідами недавньої пожежі, досі пропахлу димом. Обвуглені лози нагромаджувалися одна на одну, на землі валялися обгорілі рештки чогось схожого на гарбузи, фарба на паркані здулася в тих місцях, куди сягнуло полум’я. Цей куток городу здавався покинутим і занедбаним.
Ближче до будинку ґрунтова стежка змінилася на гравій, порослий бур’янами. Він скрипів під їхніми кроками в моторошній тиші.
Кет зобразила на обличчі дружню усмішку й постукала у двері. Дівчата чекали, притулившись одна до одної, щоб зігрітися, але зсередини долинало лише потріскування вогню в каміні. Кет знову постукала, цього разу сильніше, але відповіддю була тиша.
Постукавши втретє, вона почала підозрювати, що зрештою Пітера Піта та його дружини немає вдома. Вона відступила й оглянула вікна, але їх закривали переплетені гілки гарбузової лози.
— Схоже, вони не вдома, — сказала Мері Енн полегшено.
Кетрін обвела поглядом грядки. Гарбузи були схожі на різдвяні кулі, що зникають у тумані. Їй дуже захотілося зірвати кілька з них і втекти.