— Ти це чула? — запитала Мері Енн.
Кетрін нахилила голову й прислухалася. До неї долинув слабкий звук — схоже, хтось щось пиляв, було чути, як зубці розрізають деревину, зі скрипом рухаючись вперед-назад.
— Ходімо подивимося.
Вона відскочила від дверей будинку.
— А це обов’язково? — заскиглила Мері Енн, однак пішла слідом за Кет, продираючись крізь плетива лози, що розрослися за межі гарбузових рядків і лежали на розмоклій багнистій стежці.
Кет обігнула будиночок і помітила два ліхтарі на гілках дерев у лісі, що щільно обступав садибу. У їхньому світлі виднілися обриси двох велетенських гарбузів.
Це були найбільші гарбузи, які вона коли-небудь бачила. Їхні обрубані стебла були завтовшки зі стовбури дерев, а самі помаранчеві плоди сягали даху будинку. Гарбуз, що розташувався далі від них, навіть мав вигляд будинку: у ньому були вирізані маленькі квадратні вікна, а зверху стирчала залізна труба, як димар.
Пітер Піт стояв на хиткій драбині, приставленій до другого гарбуза, і пропилював його шкірку. На чоловікові був брудний комбінезон, Піт спітнів, кожен його мускул напружувався, коли він водив пилою туди-сюди, туди-сюди. З місця надрізу сочилася помаранчева рідина й стікала по боках гарбуза.
Щоб не налякати його, Кетрін і Мері Енн зачекали, поки він закінчить пиляти. Пітер Піт повісив пилку на гачок, прибитий до драбини, натиснув на шкірку гарбуза й проштовхнув довгий тонкий шматок м’якоті всередину плоду. На його місці лишилося віконце завширшки не більше долоні Кетрін. Крізь нього було видно товсті волокна й насіння, що звисали зі стелі. Їх огорнув запах свіжозрізаних гарбузів.
Кет кашлянула, прикривши рота рукою.
Пітер Піт обернувся так швидко, що ледве не впав із драбини, але встиг ухопитися за лозу, яка звисала вздовж стінки гарбуза.
— Що ви тут робите? — гаркнув він.
— Добрий день, сер Піте, — сказала Кетрін і зробила реверанс. — Вибачте, що турбуємо вас, але я мала надію купити кілька ваших знаменитих цукрових гарбузів. Завтра під час Фестивалю мушель я збираюся взяти участь у конкурсі на кращу випічку й дуже хочу приготувати гарбузовий торт із прянощами.
Пітер Піт пильно дивився на них, і Кет раптом здалося, що він зараз розпилить їх обох на шматки.
Кетрін затремтіла. Мері Енн подивилася на неї скоса, тож подруга всміхнулася якомога радісніше, щоб приховати страшні думки, які пронеслися в її голові.
Пітер Піт схопив пилу й так швидко зіскочив на землю, що Кет здивувалася, як він не звалив драбину в багнюку. Його очі перебігали з неї на Мері Енн, чоловік роздивлявся їх з неприємною пильністю, ледь стримуючи гнів. Кетрін і Мері Енн злякано позадкували.
— Я вас сюди не запрошував! Вам тут не раді, і я не збираюся мати справу з такими розбещеними зарозумілими шльондрами, як ви. Гадаєте, ви кращі за мене? А нічого, що сам Король посвятив мене в лицарі, незгірше за будь-кого іншого? Хочете цукрового гарбуза, то виростіть його самі, не бійтеся хоч раз забруднити ваші пещені ручки.
У Кетрін серце мало не вискакувало з грудей. Вона відступила ще на один крок, потягнувши за собою Мері Енн. Кет не могла відірвати погляд від пили та її іржавих зубів.
— Я… Я попрошу вас, — пробурмотіла Мері Енн, затинаючись і почервонівши до цеглястого кольору від власного героїзму, — не говорити з м-моєю пані в такому…
Кетрін міцно стиснула лікоть Мері Енн, щоб та замовкла. Мері Енн полегшено принишкла.
— Мені шкода, що я порушила ваш спокій, шановний пане, але якщо я виявила недостатню повагу до вас, то лише через вашу власну ганебну поведінку.
Хоч в неї й тремтіли ноги, але Кетрін трималася твердо, не дозволяючи залякати себе грубощами та поганими манерами.
— У мене було враження, що ви вирощуєте гарбузи на продаж, і якщо поводитиметеся пристойно, я хотіла б стати вашою клієнткою.
Піт вишкірився на неї, і вона й справді трохи злякалася.
— Я… я не хочу забирати у вас багато часу, але готова заплатити ту ціну, яку ви самі призначите, якщо лише покажете, де ростуть цукрові гарбузи. Ми могли б зірвати один із них самі…
Її перервав гучний звук, схожий на удар. Вона підскочила й подивилася повз Пітера Піта на гарбуз, у якому вже були прорізані віконця. За ударом почулося скрипіння, ніби хтось вганяв цвяхи в гнилу деревину. Звук нагадав Кетрін, як Чешир точить кігті об оббивку найкращих меблів її матері.
Поряд із нею тоненьким голосом схлипнула Мері Енн.
— Що це було? — запитала Кет.