— Що саме? — запитав Пітер, хоча Кет і була впевнена, що він теж усе чув.
Після його слів з-під гарбузової шкарлупи донеслося фиркання, наче кінь закусив вудила.
— Там щось?..
Кетрін зробила крок до гарбуза, але Піт заступив їй дорогу. Він стояв перед нею, великий і нерухомий, як камінна брила.
— Невже я такий неосвічений, що мої слова не зрозумілі для вас із вашим модним вихованням? — промовив він. — Здається, я сказав вам забиратися геть із мого маєтку.
— Але…
— Кетрін. — Мері Енн тягнула її за лікоть. — Він не хоче нічого нам продавати. Ходімо звідси.
Кет зціпила зуби й дивилася прямо в очі Пітеру. З одного боку, їй хотілося відштовхнути Мері Енн і дати ляпаса цьому грубіянові за таку нечемну поведінку, а з другого, вона була вдячна, що Мері Енн втрутилася і в них є привід піти геть.
Вона ще раз подивилася на великий гарбуз, з якого більше не лунало жодних звуків. Вона ледве помітно кивнула, намагаючись залишатися в межах ввічливості.
— Вибачте, що потурбувала вас. Будь ласка, передайте леді Піт привіт від мене.
— Нічого я не передаватиму, — огризнувся він, але Кетрін удала, що не почула, і вони з Мері Енн почали пробиратися назад гравійною стежкою, залишаючи позаду розкидані камінці та сполоханих жуків.
Лише коли вони знову завернули за ріг будинку, Мері Енн перевела дух. Вона заходилася в’язати вузлики на жовтих стрічках нового капелюшка.
— Ти мене притягла сюди вперше й востаннє, — сказала вона. — Уперше й востаннє.
— Не хвилюйся, більше не притягну. Який гидкий, огидний чоловік. І цей дивний шум — як гадаєш, що це могло бути?
— Мабуть, якась тварина, — сказала Мері Енн, хитаючи головою. — Цей гарбуз із прорізаними віконцями нагадав мені клітку. Однак навіщо тримати домашню тварину у велетенському гарбузі?
Вони минули обгорілий частокіл, коли Кетрін помітила серед згарища помаранчеву пляму. Вона зупинилася.
Мері Енн озирнулася.
— Що сталося?
— Здається, я побачила… — Вона вагалася. — Зачекай тут.
Паркан був не дуже високий, і вона змогла перелізти, коли підкотила спідниці.
— Кет! — Мері Енн оглянулася на будинок. — Що ти робиш?
— Лише хвилинку зачекай.
Вона почала пробиратися через попелище, хлюпаючи по вогкій багнюці й оминаючи витки обгорілої лози. У кутку лежала купа хмизу, порубані лози та мертве листя. Вони розсипалися на попіл у її руках, коли вона відсунула їх убік. З-під них показався маленький помаранчевий гарбузик, який вона помітила раніше.
Цукровий гарбузик з яскравою ідеально гладенькою шкіркою без жодних наростів. Сліпучий красень, що вцілів серед руїн.
Сяючи усмішкою, вона витягла з чобітка кухонний ніж — вона заздалегідь приготувалася зірвати гарбуз сама, якщо не зможе домовитися з Пітером Пітом — і перерубала товсту зелену лозу, що зв’язувала гарбуз з його понівеченими родичами.
Притиснувши до себе заляпаний багном гарбуз, Кетрін знову пробралася крізь згарище й перелізла через паркан.
— Ти збожеволіла? — запитала Мері Енн. — Він нас уб’є, якщо помітить, що гарбуз пропав.
— Він не помітить. Цю ділянку вочевидь хотіли знищити. Але лише подивись.
Вона простягнула до неї гарбуз у слабкому світлі, що пробивалося крізь туман.
— Він ідеа… ай!
Щось тверде й гостре штрикнуло її в ногу крізь тонку підошву чобітка.
— Що це було?
Мері Енн нахилилася, стала навколішки й з хлюпом висмикнула щось із багнюки. Це було щось маленьке, воно уміщалося в Мері Енн на долоні.
Вона підняла його вгору.
— Це… поні?
Кет нахилилася ближче, намагаючись не переносити вагу на забиту ногу. Широко розплющила очі. Це був крихітний поні, настромлений на металевий гачок, під шаром бруду ще виднілися рештки позолоти.
— Поні з каруселі, — прошепотіла вона, не в змозі дивитися в очі Мері Енн. Вона впізнала його, ще б пак.
Це була конячка з каруселі, що прикрашала капелюх Лева, той, що був на ньому під час чаювання в Кепа. Той, що був на ньому, коли Жербельковт уніс його в ніч.
РОЗДІЛ 25
КОЛИ КЕТРІН ПРОКИНУЛАСЯ в день фестивалю, то побачила в себе під нігтями засохле тісто, а за вухом знайшла ляпку сиропу.
Було вже далеко за північ, коли гарбузовий торт нарешті остигнув, і його можна було вкрити глазур’ю.
Звісно, вона хвилювалася перед конкурсом, але не боялася. Напередодні вони з Мері Енн спекли торт із гарбуза, купленого на базарі, і цей перший торт був саме такий, як вона сподівалася, — м’який і соковитий, із присмаком суміші мускатного горіха з коричневим цукром і запеченим гарбузом, що аж танув у роті, вкритий ніжним і вишуканим на смак вершковим сиром, який Кетрін з якогось натхнення ще й притрусила хрусткою кокосовою стружкою, додавши йому особливої солодкості.