На трибунах для глядачів майже всі місця були порожні, лише кілька гусей відпочивали тут після довгого перельоту, який здійснили, щоб встигнути на фестиваль. Кетрін пройшла крізь ряди стільців до шафи, де зберігалися представлені на конкурс десерти, і там, на другій полиці, третім ліворуч стояв її гарбузовий торт; глазур фестонами обвивала його з боків і спліталася зверху у формі кошика. У заметах кокосової стружки сидів маленький білий гарбуз, схожий на привид, — вигадка Мері Енн.
Вона роздивилася вироби суперників. Це були переважно різноманітні фруктові пироги, один шоколадний торт, два пудинги й маленький тортик із написом З’ЇЖ МЕНЕ, викладеним з ягід смородини. Жоден не був такий гарний, як її, але це нічого не говорило про їхній смак.
— Вірю в тебе, мій маленький тортику, — прошепотіла вона до свого творіння. — Вірю, що ти найкращий.
Кетрін помовчала, вагаючись.
— Я вірю, що ми найкращі.
Радше стривожена, ніж заспокоєна, Кет поспішно покинула намет. Щойно звернувши до головного ряду крамничок, вона відчула, що в ній прокинулася ласунка, яка мріє про смажені горішки з корицею. Цієї миті чиясь рука схопила край її капелюха і зірвала його з голови. Капелюх повиснув у неї за спиною на стрічках, зав’язаних під підборіддям.
Дівчина різко обернулася, але інший, важчий капелюх опустився їй на голову.
Кеп зробив крок назад і схрестив руки на грудях, дивлячись не на неї, а на капелюх на її голові. У строгому синьому костюмі та смугастому помаранчево-ліловому жилеті він мав надто елегантний вигляд серед промоклого й забризканого багном натовпу. З-під циліндра, так само помаранчево-лілового, вибивалося біле волосся. Він задумливо кривив рота, з якого стирчала паличка від льодяника.
— І знову здрастуйте, — сказала Кет.
Він вклонився, торкнувшись краю свого циліндра, і пересунув цукерку в інший кут рота.
— Міледі.
Кетрін потягнулася до широкого краю капелюха на своїй голові, але Кеп зупинив її.
— О ні, — сказав він, схопивши Кетрін за руку, і разом із нею попрямував по сходах вгору. — Тут є дзеркало.
Кетрін із подивом зрозуміла, що перебуває в крамниці Кепа, у тому самому хиткому фургончику, який бачила у лісі, з написом ДИВОВИЖНА КРАМНИЦЯ КАПЕЛЮШНИКА КЕПА. Вона не могла збагнути, чому досі не помітила його серед решти наметів.
Вона побачила, що одне вікно досі розбите після нападу Жербельковта. Тепер його закривали нерівні дошки, прибиті залізними цвяхами.
Крамниця, як і раніше, здавалася просторішою всередині, ніж ззовні, але, замість довгого столу й різномастих стільців, тут тепер стояли вітрини, вішалки та манекени, двоє з яких вели суперечку про модні намиста-камеї. Кількість капелюхів збільшилася набагато. Тут були циліндри з отворами для кролячих вух; водонепроникні капелюхи для дельфінів; пляжні капелюхи для ящірок, капелюхи для білок, у які можна збирати жолуді; вуалетки, прикрашені страусовим пір’ям; скромні капорці, оздоблені штучними діамантами; і навіть один капелюх із сіткою, яка могла обгортати тіло людини, ніби гігантська пташина клітка.
Крім химерних і дивних тут були також прості й гарні речі: вишукані золоті діадеми, оздоблені перлами; крисаті садові капелюхи, вкриті м’яким мохом і квітами дзвоників, що бриніли; шовкові капелюшки, прикрашені дивовижно переплетеним павутинням.
Поки Кетрін ходила між вітринами, милуючись ними, Кеп простягнув руку до зав’язок її капелюшка і стягнув його з її шиї. Дівчина помітила велике дзеркало, що стояло в кутку, сяючи у світлі ліхтаря на стіні.
Кетрін перетнула кімнату, стала перед дзеркалом і відразу розреготалася.
Кеп змайстрував для неї точну копію трояндового макарона. Два тістечка-безе були із жовтавого мусліну, усіяного рожевими блискітками, а солодка кремова начинка — з кількох шарів стягнутого у брижі мережива.
Він був недоладний і непривабливий. Кет відразу закохалася в нього.
— Боже мій, Кепе. А я вирішила, що вам не подобаюся.
— Мої подарунки не рівнозначні приязні, міледі.
Вона побачила в дзеркалі, що Кеп насупився.
— Я радше сказав би, що мене надихнув ваш виступ.
Вона обернулась і подивилася йому в обличчя.
— Тобто я вам усе-таки не подобаюся?
— Загалом подобаєтеся.
Його лілові очі зблиснули.
— Ви мені подобаєтеся більше, коли на вас один із моїх капелюхів. Ну, що скажете?
Вона подивилася на себе в дзеркало і, не втримавшись, знову розсміялася.
— Я ніколи в житті не носила нічого схожого.