— Ви коли-небудь помічали, яка суб’єктивна пристрасть? Її складно втілити в головному уборі. Натомість харизма універсальніша. Вважаю, що спромігся зробити щось справді надзвичайне. Хтось навіть скаже, що ви неперевершені в цьому капелюсі, як і делікатес, який надихнув мене створити його.
Він підморгнув, хоч Кет не зовсім зрозуміла, що це означало.
— Я не впевнена, що помітила, — зізналася вона.
Кеп знизав плечима.
— Запевняю вас, що всі все помітять.
Його промову обірвав звук сурми, що долинув із берега, нагадавши Кет, що це все-таки сімейне свято і вона має виконувати відведену їй роль доньки Маркіза.
Тривога знову повернулася, збільшившись удесятеро.
— Пробачте, але мушу йти танцювати омарову кадриль.
— А, так, звісно.
Кеп помахав рукою в повітрі.
— Обов’язки важким тягарем лежать на плечах шляхетних осіб.
Кет не знала, насміхається він із неї чи ні.
— Важчим, ніж можете собі уявити. Ще раз дякую за подарунок.
— А під час танців ви теж будете в ньому? Упевнений, що будете в центрі уваги, а увага не завадить жодному бізнесменові.
Кет щільніше насунула капелюх на голову.
— Кепе, гадаю, що взагалі ніколи його не зніму.
Він вклонився.
— Тоді ідіть. І якщо побачите Його Величність, будь ласка, передайте йому мої вітання.
Вона зупинилася на півдорозі до дверей.
— Його Величність?
Фіалкові очі Кепа зблиснули.
— Короля Чирвових Сердець, моя люба. Я думав, ви знайомі, але ви так здивувалися, що я, схоже, помилився.
Він молитовно склав руки.
— У будь-якому разі, найімовірніше, ваш шлях перетнеться з його швидше, ніж мій, і я не був би проти, якби добра згадка про мене дійшла до вух нашого суверена.
Його посмішка стала насмішкуватою.
— Зрештою, я амбітна людина, леді Пінкертон.
РОЗДІЛ 26
ДЕНЬ ПОТЕПЛІШАВ, і гості фестивалю почали спускатися на берег ближче до пінистих хвиль та скупчень скель. Кет розуміла, що вже спізнилася на церемонію відкриття, і намагалася проскочити між височенними мушлями рапанів, які стояли на вологому березі, та натовпом, що рухався до моря, лишивши позаду барвисті намети з тріпотливими прапорцями.
Вона помітила, що багато гостей вбрані у вироби Кепа. Їх було добре видно в натовпі: вони виділялися елегантними обрисами й химерними прикрасами. Вона згадала розповідь Мері Енн про те, якими модними стають його капелюхи і як була не готова в це повірити. Тоді їй здавалося, що Дивовижна Крамниця — це її відкриття, її особистий спогад, але чутки про неї швидко ширилися серед модників і модниць Королівства.
На помості, збудованому в центральній частині пляжу, стояв її батько, Маркіз. Він уже встиг розповісти половину історії про те, як виник Фестиваль мушель. Кетрін дуже любила цю історію, а ще більше їй подобалося те, як її оповідав батько. Дівчині стало сумно, що вона не почула її від самого початку.
Ця легенда стверджувала, що, коли її прапрабабуся була молодою й бідною красунею, вона одного разу привела танцювальну трупу черепах та омарів до тронної зали тодішніх Короля й Королеви Чирвових Сердець. Під наглядом дівчини ці створіння виконали незграбний і смішний балет, але завдяки оповіді, якою вона супроводжувала цей танець, вдалося перетворити його на незабутнє видовище. У балеті йшлося про омара та черепаху, які покохали одне одного, хоч не могли бути разом. Вони подолали численні випробування й перешкоди й, нарешті, здобули довічну любов і радість.
Бабуся розповідала цю історію так щиро й зворушливо, що під кінець балету Король із Королевою розчулилися до сліз. Вони так сильно плакали, що тронну залу затопило, потік хлинув зі скель, і так виникла Бухта Скельних Мушель.
На радощах Королева дарувала дівчині маєток і титул Маркізи.
Відтоді оповідальний дар передавали від покоління до покоління тих, хто зростав у маєтку Бухти Скельних Мушель, розважаючи численних королів і королев, що сиділи на троні в Королівстві Чирвових Сердець. Батько Кет не був винятком. У дитинстві Кет він щовечора перед сном розповідав їй різні історії. Це були історії про далекі краї, казкових істот, небезпечні пригоди зі щасливим кінцем. Підростаючи, Кетрін намагалася навчитися батькового мистецтва. Спочатку тренувалася на ляльках, на подружжі Равликів у саду й на Чеширі. Дівчинка була впевнена, що стане чудовою оповідачкою, як усі її предки до неї.
Коли Кетрін уперше розповіла батькові одну зі своїх історій, він розплакався. Не тому, що її оповідь була така зворушлива, а тому, що Кет надто жахливо її переказувала.