Що сталося б, якби вона вибрала його?
Чи був би такий вибір справді поза цариною можливого або їй просто так здавалося, бо такий вибір ніколи досі не виникав?
Коли почали танцювати, Кетрін рухалася механічно, як маріонетка, її тіло виконувало всі па незалежно від неї. Вони то йшли вперед, то відступали. Її спідниця обвивалася навколо ніг. Підбори грузнули в піску. У Короля були вологі долоні, вітер обпікав їй щоки, омарів навколо них час від часу відносило до моря, і їхні партнери мусили пірнати за ними у воду. Усі сміялися, плескалися, крутили сальто в такт з музикою. Навіть король, захопившись, кинувся у прибій, занурившись у воду по литки. Сміючись, він обернувся до неї.
Лише Кетрін стояла одна над хвилями із застиглою усмішкою. Подумки вона була десь далеко в морській печері, а Джест усміхався до неї, і на його щоках з’являлися ямочки. Він манив її до себе, і вона йшла.
У цю мить Кетрін знала, що піде до нього, якщо Джест тільки попросить. Вона буде з ним, якщо він захоче.
— О ні, — прошепотіла вона, і її усмішка розтанула й зникла перед незаперечною, неминучою, неможливою правдою.
Вона закохалася.
РОЗДІЛ 27
ГОСТІ ШАЛЕНО ЗААПЛОДУВАЛИ, коли Кет поклала долоню на руку Короля, і вони разом пішли вздовж берега. Король увесь промокнув, за підбори його черевиків зачепився пучок водоростей, і він так радів, ніби це був не фестиваль, а день ненародження, влаштований сюрпризом на його честь.
Натомість у Кет плуталися думки, і вона намагалася не зводити очей з білих скель, що нависли над берегом, аби не піддатися спокусі відшукати Джеста в юрбі. Кет була впевнена, що він зрозуміє все, про що вона думає, щойно побачить.
Оркестр заграв вальс, і Кетрін зрозуміла, що Король набирається сміливості, щоб запросити її до наступного танцю, тому вона гаряче подякувала за кадриль і зникла в натовпі, перш ніж він встиг дібрати слова.
Гості навколо неї почали шикуватися парами, готуючись до наступного танцю. Кет уникала чужих поглядів, бо не хотіла розмов або запрошень, метушні й порожньої балаканини, які триватимуть до кінця свята, поки всі не розійдуться. Кет боялася, що її застане темрява, коли королівством блукає чудовисько, шукаючи здобич.
Її думки перервав звук її власного імені, що раптом зазвучало у вухах. На Кет насувався натовп гостей. Жінки обговорювали чутки про її заручини з Королем, чоловіки цікавилися, чи лишилося місце в її бальній книжці, й відразу відступали, жартома вдаючи, що не хочуть образити Короля. Чиїсь руки торкалися рукавів її сукні, перед її обличчям пропливали усмішки, незгірші за Чеширову.
— Леді Кетрін, як чудово ви танцювали кадриль.
— Ви тепер у фаворі в Короля, чи не так, леді Кетрін?
— Ви були така гарна на сцені — просто царствена.
— Кетрін…
— Кетрін…
— Кетрін…
Опустивши голову, Кет намагалася проштовхнутися крізь скупчення гостей, благаючи, щоб її пропустили. Думки кружляли й стрибали в її голові, а юрба дедалі щільнішала, звідусіль линули привітання, компліменти та схвальні вигуки. Сяяли усмішки незнайомців, які не бачили її розпачу, а лише гарненьке личко, гарненький одяг, гарне життя…
Раптом з-під ніг здійнялася хмара білого диму, навколо залунали перелякані крики та зойки. Кетрін застигла на місці. За мить дим став таким густим, що вона не бачила власних простертих рук.
Потім відчула, що тримає чиюсь руку в рукавичці, їхні пальці сплелися, і її понесло вперед. Джест.
Вона підкорилася йому без вагань, збентежена натиском тіл розгублених гостей.
Дим розсіювався мірою того, як вони наближалися до гряди пощерблених білих каменів, де вузька стежка вела вздовж моря до ніші, що ховалася під скелями. Джест обернувся, прагнучи впевнитися, що з нею все гаразд, і повів її за стіну розкиданих уздовж берега валунів. Їхні поверхні виблискували вкрапленнями кварцу.
Це місце не було таке відлюдне, як морська печера, але тут було спокійно, і вони принаймні на деякий час лишилися на самоті. Кетрін захекалася і розгарячилася від бігу, але в затінку було затишно, і вона вже почала дихати рівніше.
— З вами все гаразд? — запитав Джест, узявши її за руку й дивлячись на неї з тією самою тривогою, як коли вона опритомніла в саду.
Вона кивнула.
— Уже краще, дякую.
— Я думав, що ви знову зомлієте. Ви щось їли сьогодні?
Вона проковтнула слину.
— Т-так. М’ясний пиріг. Уранці, коли щойно приїхала.
Він усміхнувся.
— Прекрасний вибір.