Попередні кілька хвилин збігли, минули, і от Кет знову стояла у прибої, дивилася на море і з несподіваною очевидністю усвідомлювала, що її серце тепер належить цьому фіґляру.
Вона вихопила в нього руку і, відвернувшись, подивилася крізь пролом у скелях. Дим на березі швидко розсіювався, залишаючи тільки тоненький серпанок над ошелешеними глядачами. Однак оркестр і далі грав, і загальна розгубленість уже поступалася місцем наступному танцю.
Джест поправив локон на її плечі.
— Ви не любите танцювати?
Кет заплющила очі. Його пальці затрималися на її оголеній шиї, і дівчина насолоджувалася його дотиком.
— Усі не можуть бути видатними акторами й танцюристами.
— Але ви чудово танцюєте.
Джест стояв так близько, що, попри холодний вітер, Кет відчувала тепло його тіла.
— Поряд із вами навіть Король мав майже пристойний вигляд. Зрозуміло, чому він хоче, щоб ви стали його королевою.
У неї похололо в животі. У його тоні не було жалю. Кет не розуміла чому. Якби вони помінялися ролями, й Джест зустрічався з іншою дівчиною, це краяло б їй душу незгірше за ніж, яким ріжуть лимон.
Вона відступила від нього й розплющила очі, не відриваючи рук від блискучого білого каменю.
— Ви не повинні торкатися мене, — сказала Кет здавленим голосом під прискорений стукіт серця.
Джест притулився до каменя.
— Ви маєте рацію. Вибачте.
Вона не розуміла, чи він справді так думає, чи щирий із нею.
Вона тягнулася до нього всім серцем. Вона шкодувала, що відійшла так далеко від нього. Їй хотілося, щоб він пригорнув її до себе.
— Скажіть мені, пане Офіцере, ви з усіма дамами Королівства Шахів теж так поводилися?
— Яку саме поведінку маєте на увазі? Мої вишукані манери, мої чарівні дотепи, мій неповторний шарм…
— Я мала на увазі вашу рішучу налаштованість на те, щоб змусити мене червоніти з єдиною метою — щоб згодом посміятися з мене.
Він зблід, а потім зробив крок до неї. Кет чула, як скрипнули його шкіряні чоботи.
— Повірте, коли пізніше згадуватиму цю розмову, то не сміятимуся.
Кет опустила очі, вона вся тремтіла.
— Мені пора вертатися. Батьки хвилюватимуться.
Кет відвернулася.
— Зачекай.
Це було прохання, а не вимога, і вона лишилася. У її грудях жевріла безглузда надія.
— Звісно, я не маю права, але…
Ледь стримуючи сльози, вона обернулася до нього. Джест зняв рукавички й щосили стискав їх у кулаку. Вираз його обличчя був спокійний, але руки свідчили про протилежне.
— Король… — почав він, а Кет зіщулилася, радіючи, що, зосереджений на рукавичках, він не помітив цього. — Він має справжнє почуття до тебе. Гадаю, він щиро хоче зробити тебе щасливою.
Кет чекала продовження, але Джест мовчав, а отже, це все, що він хотів сказати.
— Ти хочеш сказати, що мені варто піти за нього?
— Ні, — сказав він, затнувшись. — Я кажу, що, якби ти пішла за нього, я зрозумів би. Я був би щасливий за тебе.
Вона стиснула кулаки.
— Як втішно, що хоча б один із нас був би щасливий.
Джест знову підвів на неї очі, насупившись.
— Щось трапилось там на березі, — сказав він, кидаючи рукавички на камінь. — Коли закінчилася кадриль, у тебе був такий вигляд, ніби ти побачила привида.
— Не знаю, про що ти.
Вона схрестила руки на грудях, наче захищаючись.
— Я беру участь у конкурсі на кращу випічку й принесла торт. Гадаю, я хвилююся.
На його обличчі промайнула ледь помітна усмішка.
— Не вірю.
— Що ти про це знаєш? Так, я можу нервуватися, якщо захочу.
Він знизав плечима.
— Ми обоє знаємо, що ти переможеш.
— Я не знаю цього напевно.
Кет випросталася.
— Гадаю, що виграю, так. Але це не те саме. До речі, щоб ти знав, це не такий уже комплімент із твого боку.
— Я не збирався робити тобі комплімент, але якщо хочеш, хай буде…
Його погляд потеплішав.
— Ти неперевершена в цьому кумедному капелюсі. Абсолютно, беззаперечно неперевершена. Я так розумію, що Кеп саме це ставив собі за мету, але він навряд знає, як добре йому це вдалося, інакше не дозволив би тобі покинути його крамницю в такому вбранні.
Джест помовчав і відкашлявся, ніяковіючи.
— Це те, що я весь час хотів тобі сказати.
Вона хмикнула, але серце билося прискорено.
— Ти здатний будь-кого довести до сказу.
— Ти не перша, від кого це чую.
Його несміливість вмить змінилася на дратівливу посмішку.
Вона щільніше стиснула руки, ніби досі захищаючись, але водночас наче намагаючись втриматися від того, щоб кинутися йому на груди.