І їй було совісно через такі надії.
— Уже йдеш спати? — запитав батько, побачивши її у дверному отворі. — Я тебе розумію, дитино. Підійди й поцілуй мене на ніч.
Кет примусила себе всміхнутися, підійшла до батька й поцілувала його в наморщене чоло.
— Власне, — сказала вона, відступаючи, — я думала, що у вас знайдеться хвилина, щоб поговорити.
Вона глянула на матір, що напівлежала на дивані.
На ній ще й досі була святкова сукня, на подолі якої висихав налиплий пісок.
— Я хочу поговорити з вами обома.
Мати підвела голову, раптом уже не така втомлена, сіла й усміхнулася.
— Ах, Кетрін. Авжеж ми дамо згоду, не треба так хвилюватися. Але сідай і розкажи нам усе. Нехай цей жахливий день завершиться радістю.
Кетрін широко розплющила очі, готова переповнитися неймовірним щастям, коли зрозуміла, що мати, звісно, говорить про Короля.
— Дякую, мамо, але я не…
Мати жестом вказала на порожній стілець напроти них.
— Не треба соромитися, люба. Ми з батьком чекали сімнадцять років на таку чудову новину, і зараз саме час для неї. Сподіваємося, що всі так радітимуть майбутньому весіллю, що забудуть про сьогоднішню неприємність.
Мати притиснула руку до чола, ніби щось пригадуючи, а потім її очі знову проясніли.
— Він попросив твоєї руки під час кадрилі? Ти здавалася такою щасливою. Навіть закоханою, якщо не помиляюся. Ах ти, мала пустунко, як тобі лише вдалося приховати від нас цю таємницю!
Кетрін міцно зціпила руки.
— Ти не зрозуміла, мамо. Король не просив моєї руки. Під час конкурсу він оголосив про заручини передчасно.
У неї сіпнулася повіка.
— Чесно кажучи, мене дратує те, що він був такий необережний, адже наші зустрічі — це приватна справа.
Мати насупилася.
— Значить, ти ще не заручена?
— Ні, не заручена.
Кет умостилася на краєчку камінного крісла, яке запропонувала їй мати.
Крильця по боках його спинки спробували обійняти її, але дівчина їх відштовхнула.
— Я хотіла поговорити з вами про дещо інше.
Мати досі мала спантеличений вигляд.
— Про дещо інше? Не про Короля?
— Боюся, що Король займає мої думки значно менше, ніж твої, мамо.
Мати остовпіла, і Кет стало соромно за свою зухвалість, але тут подав голос батько, і вона трохи заспокоїлася. Маркіз нахилився вперед, сховавши чарку з лікером у величезних долонях.
— Що ж, розповідай. Що в тебе на думці?
— Значить, так.
Вона сховала пальці у тканину спідниці, щоб не тремтіли.
— Ви знаєте, що сьогодні ми з Мері Енн подали торт на конкурс випічки. Гарбузовий торт, який судді пробували саме тоді, коли…
— Так, ми помітили, — сказала мати, примруживши очі. — Я розумію, що Королю подобаються твої солодощі, але коли до тебе вже нарешті дійде, що не годиться весь час проводити на кухні… або брати участь у конкурсах! Донька Маркіза, яка долучається до змагання на фестивалі, господарем якого є сам Маркіз! Тобі не спало на думку, який це матиме вигляд?
— Я хотіла перемогти, — сказала вона. — Я хотіла виграти гаманець із грошима, який був частиною головного призу.
Батько здивовано підвів густу брову.
— Навіщо? Якщо тобі потрібні гроші…
— Саме про це я й хотіла з вами поговорити. Мені справді потрібні гроші, тому що я… я хочу відкрити пекарню.
Кетрін замовкла, щоб перевести дух, потім заговорила спокійніше, зрозумівши, що починає нервуватися.
— Ми з Мері Енн хочемо відкрити пекарню.
Батьки дивилися на неї, роззявивши роти. Цього разу вони обоє втратили дар мови.
Вона через силу вела далі:
— Ми вже кілька років про це говоримо. Я знаю, що ви не вважаєте це достойним. На вашу думку, то просто смішне хобі, яке ви відверто не схвалюєте. Однак я дуже люблю пекти й знаю, що наша пекарня буде найкраща в королівстві. Мері Енн буде прекрасною партнеркою, вона вміє рахувати й має чудові задуми, як залучати клієнтів. Вона каже, що це називають маркетингом. До того ж незабаром звільняється одне приміщення на Головній вулиці. Це там, де зараз майстерня чоботаря. Воно належить Герцогові, але я впевнена, що зможу переконати його…
— Пекарня! — заволала мати, так, що Кет аж підскочила, гадаючи, чи не було все, що вона сказала, марною тратою слів. — Навіщо тобі відкривати пекарню? Ти будеш Королевою, Кетрін!
У Кет напружилися плечі: вона хвилювалася.
— Король ще не просив моєї руки, а я ще не погодилася піти за нього.
Мати пирснула сміхом, ляскаючи пальцями в повітрі. Вона вмить заспокоїлася. Завжди готова перейти від роздратування до веселощів.