— Ви не уявляєте, як мало в мене лишилося вільних хвилин.
Кеп скинув ноги зі столу.
— Крім того, мій бізнес — це винятково моя справа. Бажаю вам хорошого дня.
Вона зціпила зуби, намагаючись приховати дедалі більше роздратування.
— Як я вже сказала, я прийшла до вас із про… пропозицією. Гадаю, справді кмітлива ділова людина вислухала б мене.
В його лілових очах було таке презирство до неї, якого Кетрін ніколи не від кого досі не бачила.
— Ви могли б запропонувати мені хоч королівську корону, але й про неї я не хотів би нічого чути від вас.
У неї перед очима замерехтіли червоні плями.
— Я не зробила нічого, щоб заслужити таку неповагу.
— Ви не граєте за правилами! — заволав він, стукнувши кулаком по столу так гучно, що Кет підскочила.
Кеп різко вдихнув і відвернувся. Здавалося, він намагався опанувати себе, а може, соромився, що божевілля, ця ненависна спадкова риса, почало виходити назовні.
Кетрін набралася сміливості й знову заговорила, цього разу обережніше:
— Я не знала, що ми граємо в якусь гру, шановний пане.
Він кілька разів глибоко вдихнув, а потім сказав:
— Ні, це не гра. Я не взяв до уваги справжнього стану речей.
Він прочистив горло і знову втупився в неї. Його обличчя стало не таким сердитим.
— Ви збираєтеся заміж за Короля, леді Пінкертон, тож бажаю вам щастя і всього найкращого. Однак мені соромно, що я став свідком того, як ви вдавали, ніби вас цікавить мій друг. Усі ці усмішки й загравання, але весь цей час ви знали, що вже націлилися на корону. Маю віддати вам належне, це великий крок від капелюха з брязкальцями.
— Я не…
Кет замовкла. Уп’ялася нігтями в долоню й додала вже спокійніше:
— Я нічого не вдавала, але, як уже сказала, це справа Джеста, Короля і моя, ви тут ні до чого.
— Він мій давній і найкращий друг. — Кеп дивився на неї, як на бур’ян, який треба виполоти. — Не хочу, щоб йому робили боляче.
У неї горіло обличчя від ненависті до себе. Цієї миті її погляд упав на котелок із зеленою стрічкою, що лежав у кутку столу.
— Звідки це у вас?
Кеп опустив на капелюх очі й підвів брову, знову подивившись на неї.
— Може, ви не помітили, але я виготовляю капелюхи.
Кет замотала головою й простягнула руку до котелка, але Кеп відштовхнув її. Дівчина насупилася.
— Це капелюх Черепашка, він був у ньому, коли… коли… під час фестивалю.
— Ви дуже спостережливі.
Кетрін дивилася на Кепа. Чекала.
Він теж дивився на неї.
Кетрін задерла підборіддя.
— Цей капелюх якось пов’язаний із трагедією, яка трапилася?
— Уточніть, про що ви.
— Ви прекрасно знаєте, про що я! Цей капелюх… Кепе, ваші капелюхи небезпечні?
— Небезпечні! Яка нісенітниця!
Його тон був в’їдливий, різкий, глузливий. За мить він уже обходив стіл і прямував до зали, мимохідь кишнувши на двох сов. Побачивши його обличчя, вони поспішно й не нарікаючи випурхнули у двері, а Кеп повернув табличку написом «Зачинено» назовні. Зачинив двері й рвонувся назад у кабінет. Кетрін не поворухнулася.
— Значить, це правда? — вела вона далі. — Ваші капелюхи… вони змінюють тих, хто їх носить, так?
— Ви поняття не маєте, про що говорите.
Він ніби між іншим ляснув пальцями, і це ще більше розлютило Кетрін.
— Тоді поясніть мені.
Кеп пирхнув.
— Оце так! Я й не пригадаю, коли востаннє мною так командували. Ви будете прекрасною королевою.
— Я не буду Королевою! — вигукнула вона й спалахнула гордістю, помітивши, як Кеп здригнувся від її крику.
Холодно й незворушно додала:
— Король ще не просив моєї руки, але якщо попросить, то збираюся відмовити йому.
Кеп недовірливо втупився в неї очима.
— Не вірю.
— Вірте у що хочете, але не уникайте відповіді на запитання. Ці капелюхи… завдяки своєму капору Мері Енн почала мріяти, Марґарет вочевидь змінилася, коли надягла той трояндовий бутон, а тепер Черепашко… бідолашний Черепашко…
— Фальшивий, ви хотіли сказати. Називайте його тим, ким він є.
— Він був справжньою черепахою, перш ніж надів оце! — Вона вказала на котелок. — Як ви можете бути таким бездушним? Якщо ви це зробили…
— Капелюх не мав жодного стосунку до його перетворення. Він зараз у мене лише тому, що Черепашко приходив сьогодні вранці просити про допомогу. Я зробив, що міг, але це мені не під силу. Він тепер дуже нещасний, проте не в розпачі.