Вкорочена подорож. Все вкорочує ненависть. Хотів вдихнути мудрість Сходу, а вдихнув чад смерті. І глина, яку привезе для дослідів у Стенфорді, теж просякнута духом смерті. Чи не простіше було взяти пенсильванську глину і вивчати загадкову мікроструктуру на ній? А він піддався снобізму зухвалого відкривача, щоб тепер переконатися, який куций і убогий той снобізм перед лицем остаточності.
Світ гине, сам не знаючи від чого. Хто і як його порятує?
Нарешті Лукас пробудився від свого заціпеніння і, виходило, тільки для того, щоб на нього штурмом пішов містер Ор.
— Або ми гратимемо в мовчанку, або відповідатимемо, коли питають!
Лукас зітхнув. Не палав бажанням встрявати в суперечки з цим сірим чоловічком, та що вдієш!
— Містер Ор! На Сході існує повір’я, ніби мавпи не говорять тільки тому, щоб їх не примусили працювати. Я волів би побути мавпою хоч один день.
— Ми однозначно їдемо звідси і їдемо додому! — тихо закричав містер Ор. — Я вже замовив квитки на рейс.
— Полетите без мене.
— Не почув.
— Почистіть вуха. Я не лечу.
— Я однозначно відповідаю за подорож!
— Ви відповідаєте? А хто подорожує — ви чи я? Ви й так мені все перепсували. Я малодушно згоджувався з усім, а тепер проклинаю себе. Після того, як у цьому місті мене торкнулася смерть, я заприсягнувся… Коротше кажучи: немає Дамаска, немає Багдада і Вавілона, але в Ефесі я побуваю. Азія без Ефеса? Ні, ні!
— Що за Ефес? — мало не підстрибнув містер Ор. — Що це таке?
— Там був апостол Павло. Ви ж християнин і повинні знати «Послання до ефесян». Пам’ятаєте: «Щоб ви, закоренившись і оснувавшись у любові, могли зрозуміти, що таке ширина, і довжина, й глибина, й висота».
— До чого тут ширина й довжина однозначно?
— До того, що вже апостол Павло, виходить, говорив про чотиримірний простір. Задовго до Ейнштейна і Планка.
— Я визнаю тільки простір Сполучених Штатів. Однозначно.
— Не маю нічого проти. Але я приєднаюся до вас трохи згодом. Спершу — Ефес.
Містер Ор нарешті здався.
— Де він?
— Здається, в Туреччині.
— А коли однозначно?
— Доведеться попросити в портьє карту і розпитати, як туди добиратися.
— Мене однозначно цікавило завжди тільки те, як вибиратися.
Але подзвонив до рецепції і прошарудів, щоб принесли карту Туреччини. Заодно попросив для себе підкріплень з бару. Надто багато витратив енергії, намагаючись зламати Лукасову впертість, і тепер повинен був відновлювати її. Лукас сказав, що задовольниться самою кавою і склянкою чистої води. Не їв, власне, два дні, але їсти не хотів і не міг.
Бой приніс карту, але ніякого Ефеса містер Ор знайти не міг.
— Шукайте на узбережжі, — порадив йому Лукас.
— Тут однозначно нічого немає. Я дивлюся карту відстаней, тут немає теж.
— Мабуть, перейменували. У турків сверблячка все перейменовувати. Вони навіть гору Арарат назвали Агрідаг. Сьогодні вже й не знаєш, що страшніше: націоналізм чи шовінізм? Все кінчається геноцидом, а в кінці маячить примара термояда. Дозвольте карту.
Лукас нарешті відшукав Ефес на одній з туристських схем на берегах полотнища карти. По-турецьки місто звалося Сельчук, Ефес лишився для знавців. Трохи здивувало Лукаса те, що Ефес був чомусь далеко від моря. А в часи Геракліта він славився як великий порт. Може, недосконала карта?
Містер Ор навів довідки в портьє. Виходило, що треба добиратися спершу до Ізміра, а звідти — якась півсотня миль до Сельчука. Є шосе і залізниця. До Ізміра — літаком або пароплавом. Містер Ор вхопився за пароплав. Прекрасна морська прогулянка на шістсот миль, до того ж — безпека, гарантована присутністю шостого американського флоту. Літак можуть захопити.
Так вони опинилися на «Ізміті». Хайджекери, на суші з-за кожного куща стріляють терористи, а море — це спокій і безпека.
Стюард приніс їм вечерю до каюти. Напої тут були саме до смаку містеру Ору, і він мерщій наліг на віскі з содовою, щоб сублімувати в звичний для себе стан одуріння і тим порятуватися від незвичної Лукасової агресивності.
— Г-головне, — бурмотів він, — г-головне, що ми пер-рехитрили ц-цих ар-рабських терористів! Однозначно…
З Бейрута вони вийшли надвечір, і з вікон люксу можна було охопити всю панораму міста, яке з двох боків омивалося пінявими морськими хвилями, а з третього замикалося могутньою підковою темних гір, що мовби відрізали його від материка. Відрізаний од Азії, не прийнятий Європою, Бейрут так і лишився самотнім і покинутим на волю стихій і ворожнечі. Трагічне місто, а якому згасає вже й не тільки людське життя, а згасає сама історія. І ніхто нічого не робить, щоб зупинити цей страшний процес. Посланець американського президента Хабіб? Але після цього стрілянина ще побільшала. Війська ООН?