Широкий Діл.
Замкнутися можна від усього на світі, та тільки не від себе самого і не від своїх пристрастей. Лукас не читав газет, не дивився телевізійних передач, не слухав радіо, не ходив у кіно, навіть відвідини студентської їдальні видавалися йому обтяжливими, і він обмежився пакетами з їжею, яких набирав у супермаркеті на два тижні. Машину Лукас взяв у прокатній фірмі Гертца, бо це було дешевше, ніж купувати і утримувати свою власну. Згідно з угодою, яку він уклав з фондом «Імансипейшн» після ленчу з міс Сумітою і містером (а тепер, виходить, ще й доктором!) Ором, фонд мав сплачувати всі видатки Лукаса аж до закінчення його досліджень і перших наукових підсумків (не наслідків, а саме підсумків, бо наслідків могло й не виявитися), тож не слід було зловживати щедрістю цієї таємничої організації, а намагатися бути у всьому скромним і ощадливим.
Та хоч як рідко й неохоче порушував Лукас свою самотність, цього цілком було досить, щоб знати, що діється довкола і в світі, бо він зустрічав знайомих і перекидався з ними словом-другим, його слух вловлював слова і сміх, його око помічало нові лиця, нові написи, оголошення, афіші, його пам’ять призбирувала все, що так чи інакше могло пригодитися, цікавило або дивувало. І коли пам’ять послужливо нагадала Лукасові, що завтра відбудеться зустріч його рідної команди з баскетболістами Канзаського університету, він зрозумів: не всидить у своїй добровільній в’язниці, а буде в спортзалі, і вболіватиме за своїх хлопців, і проштовхається до Широкого Діла, може, й посидить з ним на його улюбленому стільчику і послухає, як він під час тайм-аутів заспокоює гравців, наснажуючи їх своїм спокоєм на нові шаленства.
Тільки опинившись в університетському спортзалі, Лукас збагнув, якої припустився дурниці, порушивши свою самотність. Звичайно ж, його тут усі знали, звідусюди тільки й чулося: «Хелло, Лак!», «Ну, як ти, Лак!», «Давно не бачили тебе, Лак!» Звичайно ж, вийшло так, що йому не довелося проштовхуватися до лави запасних і до стільчика, на якому возсідав Широкий Діл, не довелося просто тому, що Лукаса туди мало не принесли на руках. Звичайно ж, Широкий Діл кинувся йому назустріч і вхопив у свої ведмежі обійми. І у всьому цьому нічого б не було поганого, а надто загрозливого, коли б в останню мить, вже опинившись в обіймах у Широкого Діла, Лукас не побачив Рене.
Вона сиділа на такому самому стільчику, як і в Широкого Діла, поряд з ним (з якої речі?) і мала біля себе ще один стільчик вільний, так ніби приготувала його для Лукаса, точно знаючи, що він має прийти, не може не прийти. Одягнена в білий спортивний костюм, вона була така вродлива, що в Лукаса засмоктало під логкечкою. Ясна річ, була б тут Пат, вона одним словом, самим лиш поглядом розвіяла всі чари цієї красуні, але Пат десь мандрувала за двома чи трьома океанами, а зваба була від Лукаса на відстані простягнутої руки.
— Лак, хлопче! — кричав йому в вухо Діл. — Я радий за тебе. Ти, кажуть, непогано влаштувався?
— Коли провисання між небом і землею вважати добрим влаштуванням, тоді ти маєш слушність.
— Ми повинні з тобою поговорити, Лак!
— Може, для цього я й прийшов?
Але говорити тут ніхто б їм не дав. Кілька вигуків — і все, бо вже треба було починати гру, і Діл упав на свій стільчик.
Рене поляпала по вільному стільчику, запрошуючи Лукаса. Очі її сміялися. Торжествувала, так просто розгадавши його пристрасть? Чи справді володіла безмежним почуттям гумору і вже наперед смакувала з того, що всі глядачі забудуть про те, що відбувається на майданчику, і дивитимуться тільки сюди, але не на Широкого Діла і не на те, як від переживань ходить ходором його широке черево, а на неї, Рене, і на Безслідного Лукаса.
— Хелло, — промимрив Лукас.
— Ти невдоволений, що я опинилася так близько від тебе? — звабливо розхилила вона губи.
— Я б цього не сказав. Але навіщо все це?
— Ти досі не розумієш того, що розумів уже апостол Павло. Він казав: «Ніхто-бо ніколи тіла свого не зненавидів, а годує і гріє його, тим-то пригорнеться чоловік до жінки своєї і буде у двох одне тіло».
— Звідки ти знаєш, що казав апостол Павло?
— Від свого чоловіка містера Олсона. Здається, я тобі говорила про нього.
— Здається.
— Але містер Олсон далеко, а ти нарешті близько.
— Може, подивимося гру? — обережно запропонував Лукас.
Вона вмовкла і вдала, ніби справді стежить за тим, що відбувається на майданчику, а насправді вміло виставляла для поглядів то своє обличчя, то розкішне волосся, то буйні груди, то стрункі ноги.
Долю гри вирішив м’яч, закинутий стенфордцями в кільце канзасців на останній хвилині, і Широкий Діл сприйняв цю перемогу як наслідок присутності Лукаса.