— Де я — в госпіталі? — спитав Лукас, дивуючись силі власного голосу.
— Ви в одкритому океані, — сказала постать (голос розманіженого плейбоя).
— На дні?
— Ще на поверхні, — чоловік підійшов упритул.
Не боявся обезвладненого Лукаса, не поспішав йому на допомогу, а просто хотів, мабуть, покрасуватися. Лукас бачив його досить виразно. Високий, у білому халаті. Світле волосся стрижене «їжачком», як у морських піхотинців. Ще світліші маленькі вусики під червоним носом. Вусики майже прозорі, як свиняча щетина. А ніс і все обличчя червоні, немов яловичина. І дивно блакитні маленькі оченята на цій червоній масці. Яловичина з емалевими очима. Таке справді може тільки приснитися! Але ж білий халат? Лікар?
— Хто ви? — спитав Лукас. — І чому я підвішений у цьому ідіотському гнізді?
— А вам хотілося б качатися в цьому гнізді на підлозі? Океан не особливо панькається з нашою посудиною, прошу це мати на увазі. Здається, я вже сказав, що ми в океані. Можу додати: в міжнародних водах. Доктор Ор і доктор Хантер з спінінгами на палубі. Ніяких підозр: багаті люди ловлять тунців. Можете взяти до уваги.
— Ага, всі тут. Ноїв ковчег покидьків американського суспільства! — Лукас намагався говорити спокійно, але в кожне слово вкладав стільки ненависті, що її тут вистачило б висадити в повітря цю яхту з її парами чистих і нечистих.
— Прошу взяти до уваги: полум’яних патріотів і лояльних громадян Америки, занепокоєних її майбутнім, — імітуючи поклін, ледь нахилила голову яловичина.
— Ви, звичайно, теж патріот. Не дантист часом? Американські дантисти і ветеринари найбільші патріоти, бо луплять з своїх пацієнтів найбільші гроші.
— Вимушений вас засмутити: я не лікар. Біолог широкого профілю. Доктор Олсон до ваших послуг.
— А-а, чоловік цієї патентованої повії місіс Олсон?
Доктор Олсон реготнув самим горлом, не змінюючи виразу обличчя, так само безвиразно наставляючи на Лукаса емалеві круглячки своїх очиць.
— Патентована — це влучно сказано. В Америці всі справжні фахівці — патентовані, тобто повинні мати патент на право займатися практикою: лікарі, юристи, торговці, винахідники, перукарі, ресторатори! Хто там ще? Що ж до місіс Олсон, то не станемо її засуджувати. Вона спробувала вас спокусити? Може, навіть опинилася у вашій постелі? Але яка жінка вистоїть перед такою досконалою комбінацією білкових з’єднань, тобто перед таким тілом, як ваше, містер Лукас?
— Ви що — імпотент чи збоченець?
— Я визнаний фахівець з проблем раціонального харчування. Американців об’єднує не земля, не мова, не історія, не релігія, а тільки їжа! Їжа здатна творити чудеса. Не стосуючи ніяких медикаментів, а тільки укладаючи відповідні раціони, я можу вигодовувати людей з будь-якими фізичними кондиціями, пристрастями і навіть потрібними рівнями інтелекту.
— Але від власної імпотенції ви все ж не можете знайти раціону!
Доктор Олсон від цих грубих нападів Лукаса не розізлився, а став, здається, ще добродушнішим.
— Все вказує на те, що ваше пробудження було передчасним, — зітхнув він. — Тому ми вимушені відправити вас на деякий час у нірвану забуття, а для цього зробимо вам невеликий укольчик.
Він ступнув убік, де в нього, як здогадався Лукас (повернути голову, щоб подивитися, він не міг), мабуть, була ціла лабораторія, і за хвилину знову з’явився, тримаючи в руці шприц. Шприц він ніс високо піднятий голкою догори, мовби давав Лукасові досхочу помилуватися на це знаряддя, яке могло і рятувати, і з не меншим успіхом відправляти людей на той світ. Лукас тільки тепер збагнув, що він лежить у ремінному сповитку зовсім голий і що реміння сплетене з таким катівським розрахунком, щоб лишати відкритими всі ті ділянки шкіри, які можуть знадобитися для злочинних вправ «біолога широкого профілю». Лукас спробував заборсатися всім тілом, однак без видимого успіху, бо прокрустове ложе навіть не згойднулося. Доктор Олсон посварився пальцем вільної руки.
— Ми хотіли здійняти бунт на палубі? Не раджу. Прошу взяти до уваги, що всі зламані голки так і стирчатимуть у вашому тілі, як антени на космічному кораблі. Здається, ви хотіли стати голубом миру? Ну, то ось: я даю вам такий шанс. Якийсь там кубик-другий декседрінчику — і ви линете в емпіреї…
Він приноровивея і всадив Лукасові голку в м’яз, і було чутно, як холодна рідина розсовує теплі клітини в тілі, лягає там тяжким каменем, омертвлюючи все довкола.
Лукас теж заснув, ніби вмер.
Нове пробудження було тяжке і навіть ненависне. Не для радості й свободи, а тільки для нових принижень і понижень душі і твоєї людської природи.