Лукас з подивом упіймав себе на тому, що з особливою гостротою відчуває самотність. Поки тебе піддавали тортурам, ти не думав про це, а тепер, коли стихія дала бодай короткий перепочинок і ти не бачиш ненависного Олсона, тобі хочеться до людей. До людей же, а не до орів і олсонів, сам собі заперечив Лукас. І чомусь подумав: а чи знали це почуття раби? Їх просто ніхто не питав. А тепер що вільнішими ми стаємо, то дужче відчуваємо себе самотніми, забутими і покинутими.
Вони не забули про нього. Прийшли всі, коли в нього була ще не затьмарена хімією Олсона свідомість, може, зрадівши, що вціліли після шторму, а може, щоб помститися на беззахисному Лукасові за свій страх.
І за свою нікчемність, — подумав Лукас. — За нікчемність — найперше.
Бачив він тільки Олсона, який стирчав йому перед очима, Ор і Хантер порозсідалися десь по кутках (їхні голоси долинали з різних місць), Рене, мабуть, вони не кликали, бо голосу її Лукас не чув. Досить уже з неї — досхочу погралася своїм відьомським голосом ця синтетична красуня. Все в ній імітоване: голос, тіло, пристрасті, душа. У цих трьох — так само, тільки й того, що грубіше й примітивніше.
— Містер Лукас, — прошавкотів з свого кутка невидимий Ор, — ви однозначно хотіли приспати нашу пильність. Але ми були на сторожі.
Найбільшою пильністю володіють нікчеми, — подумав Лукас. — Це їхня зброя і гордість. Його дратувало м’ясисте обличчя Олсона, що затуляло весь простір. Ї ні відвернутися, ні доплюнути до нього. Хіба що заплющити очі, щоб не бачити. У них з Ором і не обличчя, а щось ніби те, з чого щойно зняли штани.
Хантер був у своєму стилі.
— Одні ганяються за нейтронами, інші — за нейронами, — загиготів він, — коли ми достатньо організовані, щоб приборкати Лівію або Нікарагуа, то невже не справимося з невизнаним генієм?
Цей дохляк і собі підпрягається! Теоретик тупості містера Ора. Найманий ловець слабодухих. Його вони не впіймають ніколи! їм здається, що він у їхніх руках, та то тільки здається!
— Американські патріоти не можуть допустити, щоб найвищі розумові досягнення нації діставалися червоним, — подав голос Ор. — А ми однозначно виконуємо волю патріотів.
Лукас волів би не чути цих голосів, не розрізняти слів. Наперед відомо, що скажуть ці нікчеми. Хто вони для нього і для світу? Щоб хоч трохи порятуватися від нудного дзижчання голосів Ора і Хантера, він спробував бавитися словами, розщеплювати їх, мов атомне ядро, на складові частини і втішаючись несподіваними наслідками: зло-вжи-вання, лихо-манить, гра-бування… Хантер негайно підпрігся до Ора.
— Містер Лукас! У вас ще щось є в голові. Ви чули, що сказав Горбачов? Він заявив, що руські дадуть на американську програму СОІ несинхронну відповідь. Ви розумієте, що це означає? Вони вже сьогодні відчувають розумову перевагу над нами, їхня нова гігантська ракета — підтвердження цього. А ви з своєю благодійницькою теорією ощасливити все людство додатковими порціями розуму — свідомо чи несвідомо — хотіли б ще побільшити розумовий потенціал комуністів?
Лукас мовчав. Чому б мав відповідати щось цим покидькам? Грався в пам’яті популярною пісенькою Брюса Спрінгстїна: «Гордість вернулася, вона народилась в Америці… гордість вернулась… вернулась… вона…».
— Я завжди казав, що це чоловік червоних однозначно, — прорипів містер Ор. — Доктор Олсон, ви готові?
— Про що мова, доктор Ор! — догідливо похихикав американський доктор Менгеле. — Я вже обробив це м’ясо всіма потрібними препаратами і довів його до стану майже ідеального. Можна вштрикнути трохи пентоталу, і ми витягнемо з цього мозку все, що там може бути.
— Там буде тільки впертість, однозначно, — невдоволено заявив Ор.
— Тоді ми могли б прочистити цей упертий мозок амфетаміном.
— Щоб почути очевидні істини? — подав голос Хантер. — Доктор Олсон, ми вас не впізнаємо. Правда ж, доктор Ор?
— Ви можете діяти однозначно, доктор Олсон, — жаб’ячим голосом озвався Ор.
— Я хотів нагадати вам про восьму поправку до конституції, — несміливо промовив Олсон, зникаючи з поля зору Лукаса.
— А яка поправка забезпечує обороноздатність Сполучених Штатів на достатньому рівні? — поцікавився з свого кутка Хантер. — Доктор Олсон, я вас не впізнаю! Може, вас стримує та обставина, що містер Лукас переспав з місіс Олсон. Але хто ж з нею не спав! Окрім того, для самого містера Лукаса це був тільки’епізод, до того ж неприємний. Так що забудьте про чарівну місіс Олсон і подбайте про належний рівень нашої оборони. Ми повинні зломити цього геніального ідіота!