— Справді, я тебе зовсім не знаю, — сказав він. — Але…
— Але? — вона подалася до нього всім своїм гнучким, неповторним тілом через широкий столик з чорного, як безнадія, дерева, однак тої самої миті в передпокої задзвеніли мідні гонги, і Пат ненависно тупнула ногою.
— Тут навіть електричний дзвінок стилізований під китайський гонг! Мабуть, прибула мама Беренікс!
Дзвонила справді місіс Беренікс, і майже синхронно з нею з’явився і сам господар дому містер Хіган. Від матері Пат успадкувала гнучкість тіла і жвавість помислів, батько подарував їй зовнішність: зріст, колір волосся і шкіри, тембр голосу, вміння дивитися, не дивлячись, висловлювати ставлення, не мовлячи й слова. Але врода Пат була цілком неповторна, ні в кого не запозичена, ні від кого не успадкована. Як на Лукаса, то це вже була й не врода, а якесь ніби загадкове явище природи, мутації, може, й неземного, а космічного походження, витвір вищих сил, які людству ще належить розгадати.
До Лукаса батьки Пат поставилися з ненастирливою уважністю, місіс Беренікс, ніби давньому знайомому, стала розповідати про свої подорожі до Азії й Африки і допитуватися, чи він теж любить подорожувати. Містер Хіган приніс тим часом лід і напої, але довідався, що їхній гість не п’є нічого, крім води та хіба що кока-коли, відверто занудьгував і викликався негайно показати Лукасові свою колекцію «ролс-ройсів».
— Гараж під будинком, нам варто лише сісти в спеціальний ліфт, — пояснив він, вловивши запитливий погляд, який Лукас кинув на Пат. — Я арендую кілька боксів, бо мої машини мають справжню музейну цінність. Найкоштовніший екземпляр — «ролс-ройс», який належав королеві Англії Георгу VI. Десять років тому я заплатив на аукціоні вісім тисяч доларів. Сьогодні мені дають сорок тисяч, але я не хочу й слухати!
— Ми теж не хочемо цього слухати! — урвала його Пат. — І приїхали зовсім не для того, щоб оглядати твою нікчемну колекцію старого залізяччя!
— Па-ат, — докірливо промовила місіс Беренікс.
— Не важить, — добродушно усміхнувся містер Хіган. — Я із своїми експонатами справді буваю набридливий. Але, мої дорогі гості, я хочу запросити вас на вечерю до яхт-клубу і вже подзвонив туди, однак…
Він безсило розвів руками, мовляв, зробив усе залежне від нього, але тепер безсилий.
— Що ти маєш на увазі? — спитала Пат.
— Ти ж знаєш: яхт-клуб має свої вимоги. Це закритий клуб. Відповідний одяг і все таке інше.
Лукас зиркнув на свої не дуже нові кросівки, потерті джинси, легку спортивну сорочку. Одяг не для мільйонерських клубів. Пат, очевидно, має тут щось у гардеробі, їй простіше, а для нього — це справді проблема.
— Ти хотів, щоб Лукас вирядився в смокінг, а я в плаття з Парижа? — з викликом поглянула на батька Пат.
— Ну, коли не смокінг, то принаймні якийсь блейзер і галстук, — спробував відступати містер Хіган.
— Можеш послати в свій яхт-клуб один із своїх блейзерів, додавши і один із своїх ста двадцяти галстуків, а ми обійдемося без вишуканої вечері.
— Ну, Пат, навіщо ти так? — втрутилася місіс Беренікс. — Нам справді треба поїхати повечеряти. А коли Лукас не має нічого проти, то можна для нього підібрати один з нових блейзерів містера Хігана, ну, і все потрібне.
Лукасові підійшов якийсь білий кітель з позолоченими ґудзиками, уніформа саме для такого закладу, як яхт-клуб, хоч Пат всю дорогу й глузувала з цього блазенського вбрання.
На Пат було так зване плаття для коктейлів. Сяк-так зшитий докупи шматок лискучої темно-вогнистої матерії на двох вузюсіньких шлейках — все якраз для того, щоб оголити худенькі легкі плечі Пат, показати її стрункі міцні ноги і туго напнутися в тих місцях, де зухвало стирчали незахищені дівочі груди. І тоді як Лукас обливався потом і не міг зворухнутися, закутий у цупкий псевдоморський кітель з чужого плеча, Пат у своїй вогненній шматині почувалася вільно, мов легенька хмаринка в небі.
Вони їхали величезним «Лінкольном» містера Хігана, знову гуцали по тих самих кам’яних терасах, що й перед тим з Пат на «фольксвагені», тільки містер Хіган вів машину обережніше, та й амортизація тут була зовсім інша.
— Невже немає іншої дороги? — здивувався Лукас.
— Треба об’їздити мало не до самого Сакраменто, а ми звикли навпростець! — засміялася Пат.
— Вам доводилося бувати в Сан-Франціско? — звернулася до Лукаса місіс Беренікс.
— Він об’їздив усі міста наших благословенних Сполучених Штатів! — викрикнула Пат. — Я ж вам казала, що Лукас — баскетболіст. Безслідний Лукас! Ви повинні були чути це ім’я! Він їздить по Америці і грає в баскетбол!