— Я, мабуть, поганий американець, — зітхнув Лукас, — у мене чомусь немає честолюбства, я далекий від прагматизму, замість дбання про власне щастя, я чомусь переймаюся долею всього людства.
— І забуваєш навіть про мене?
— Для мене ти саме і є цілим людством. Ти вразила мене своїм обличчям, але обличчя-це тільки зовнішній образ людини, її душі і її’ розуму. Можна зустріти жінку такої вроди, що завмираєш перед нею, мов перед усіма мадоннами світу… Та досить їй розтулити рота, як ти затикаєш вуха і втікаєш од неї світ за очі! А ти була мов зблиск і сяяння мислення людського! Я одразу записався в твої добровільні учні і відтоді вдосконалююся у вмінні мислити, яке дається не філологією, як ти жартуєш, і не знаннями, яких може назбирати скільки завгодно перший-ліпший дурень, а відповідними умовами, потребами, атмосферою. Доводиться погодитися з марксистами, які на перше місце ставлять соціальні умови. Одиночною індивідуальністю володіють тільки тварини. Всі мауглі й тарзани, які одразу після народження потрапили в тваринний світ, так і залишилися в тому світі. Вони мали людський мозок, але мозок не рятує. Він спить непробудно і коли й вловлює імпульси з інтелектосфери, то передавати їх нікому й нікуди, немає такої потреби, і він спить, а з ним спить і його власник.
— Ага! Отже, я висмикнула тебе з джунглів невігластва і привела в цивілізований світ! Із баскетболістів у вчені. Браво, Патриція Хіган! Але ж, містер Лукас! Здається, ідея про посилення розумового потенціалу людства прийшла до вас ще тоді, коли ви перебували в стані мауглі й тарзана і навіть уявлення не мали про існування такої яскравої особистості, як Патриція Хіган! Як це узгодити з вашими попередніми висловлюваннями і з загальним розвитком американської науки?
— Ти все жартуєш, Пат, — дивлячись собі під ноги, гірко усміхнувся Лукас. — Коли я казав про атмосферу, яка оточує або не оточує людину, то, звичайно ж, мав на увазі атмосферу американської науки. Це щось справді унікальне і майже неперевершене. Але без людського тепла все це мертве і відразливе. Там панує вже й не жадоба знань, а жадоба володіння. Відкриття здійснюються не для загального добра, про яке ніхто й не згадує, а тільки для власного добробуту. Завойовники в науці, добрі наміри яких так часто колись протиставлялися злим намірам завойовників у політиці, сьогодні об’єдналися з останніми і йдуть шляхом, який нікуди не веде. І коли цей хижий Хантер, виникнувши нізвідки, замахнувся на мою душу, я був просто в розпачі, і тільки ти врятувала мене…
— Не перебільшуй, — спокійно зауважила Пат. — Може так статися, що ми з тобою загубимо одне одного так само, як і знайшли…
— Не смій так говорити! — злякався Лукас.
— Все може бути. Життя складне і грубо примітивне водночас. Але ти повинен зберегти себе для великої науки. Адже все в цьому світі зберігається, як ти весь час стверджуєш!
— Це стверджую не я. Ще з школи відомий закон збереження матерії — закон Лавуазьє. Тепер його доповнює рівняння Фрідмана про збереження енергії у Всесвіті, який нестримно розширюється. Формально воно було одержане з рівнянь поля у загальній теорії відносності Ейнштейна в припущенні, що Всесвіт повсюдно однорідний і ізотропний. Тому я особисто, вважаючи, що життя кожної людини — це згусток енергії, схильний пристати до думки російського філософа Федорова про можливість людського воскресіння. Цей філософ сьогодні користується особливою популярністю серед космонавтів, радянських і американських, людей, яким відкрилися істини, ще не до кінця приступні для нас, земних жителів. Федоров вважав, що головне завдання всіх живих, їхній святий синівський обов’язок — це зробити все для того, щоб воскресити своїх предків.
— Візьми автоген і воскреси Карфаген! — засміялася Пат.
— Майже. Тобто він передчував, що настане час, коли для науки не буде нічого неможливого. Але Федоров не знав закону про незмінність кількості живої речовини в земному крузі. І тому, щоб воскресити всіх вмерлих, доведеться вбити всіх живих, інакше просто не стане для всіх місця. Може, саме тому страшний суд в релігійних книгах змальовується як воскресіння мертвих і водночас як зрівнювання живих і мертвих. А така інтеграція не що інше, як загальна загибель.
— А ти не помічаєш, що саме тут вже є відповідь на твоє запитання щодо війн, які не згасають тисячі років там, де зародилася цивілізація? Кількість живої речовини постійна. Так? Тобто на землі не моше бути більше, ніж є, тварин, рослин, води, повітря, навіть невидимих мікроорганізмів. Так? Тоді що ж виходить? Коли ми задихаємося від ситості, хтось змушений буде вмирати з голоду і битися за шматок черствого хліба. Коли ми вирощуємо гігантські врожаї, забираючи на це більшість водних запасів Землі, в Сахелі чверть віку лютує засуха, од якої гинуть мільйони живих створінь. Коли голландці вигодовують корів, що дають по дванадцять тисяч літрів молока щороку, то неминуче десь повинні бути корови, од яких молока одержуватимуть не більше, ніж од кіз.