— Що-о! Ви — дівчина?
— Про це свідчить моя візитка, — несміливо нагадала я.
— Пат Хіган — це можна читати як «Патрік Хіган», — загримів лорд. — Ви ввели мене в оману. І потім: що значать тут ці загадкові літери і цифри? В якій частині Англії ви живете?
— Я живу в Америці.
— В Америці?
— Так, ваша лордська милість, бо я — американка.
— Ще й американка! Але ж в оголошенні точно обумовлено: потрібен юнак! Для догляду за унікальною колекцією, яку збирав я і мої предки, мені потрібен мужчина. Ви це розумієте, юна леді?
— Я дуже старанна, ваша лордська милість, ви навіть не уявляєте, якою старанною я можу бути, — запевнила я його.
— А ви уявляєте, з якою колекцією доведеться мати справу?
— Колекцією? Ну, очевидно, предмети мистецтва. Картини великих майстрів. Славетний англійський фарфор. Ювелірні прикраси всіх жінок вашого великого роду.
— Прикраси жінок? — гнівно загримів лорд. — Які прикраси? Яких жінок? Це зброя! Усе те, що ви бачите в цьому залі, а ще одинадцять таких самих залів! ї всю цю зброю треба чистити, змащувати, доглядати, плекати, як заморські рослини в оранжереї. Ви готові до такої роботи?
Йому треба було сотню сержантів із шорсткими, як асфальт, долонями, а цей старий бевзь хотів обійтися одним-однісіньким «кмітливим юнаком»!
Але у вашого агента не було вибору, і він, щоправда, трохи поторгувавшись із скупим лордом щодо розмірів погодинної платні, погодився спробувати свої сили біля цих нелюдських знарядь.
Яка там була зброя! Списи і щити, з якими римляни завоювали Британію; мечі рицарів самого короля Артура, бойові сокири і порубані шоломи з битви під Гастінгсом; хрест і меч, з якими предок лорда Колеса ходив у сьомий (був і такий!) хрестовий похід на Єгипет, вже, мабуть, тоді приміряючись до цього ласого шматка землі; аркебузи і мушкети, якими браві англійські вояки громили бідних тубільців, загарбуючи для Британської корони нові й нові колонії, гвинтівки й гранати, міномети і навіть невеличкі гармати, починаючи від тих, що стріляли ядрами, і кінчаючи скорострільними зенітками. Цілий зал набитий був револьверами і пістолетами всіх можливих систем і калібрів, саме в ньому їхня лордська милість уперше приймала вашого агента, саме тут цей геть одурілий співець убивств і нищень любив виспівувати свої донжуанські гімни зброї, з диким натхненням просвіщаючи вашого агента, коли, ким, за яких обставин сконструйовано той чи інший револьвер або пістолет, на якій відстані він убиває людину, який отвір залишає в тілі вбитого той чи інший калібр, з чого треба робити оболонку кулі, щоб вона ефективніше розривала живі тканини.
Ах, як кортіло урвати це залізне громослів’я і поспитати, ніби між іншим: «А чи не могли б ви сказати, коли саме ваша лордська милість служили старшим катом у лондонському Тауері — при Тюдорах чи Стюартах?»
Сер!
Ваш агент ПХ зробив висновок, що всіх світових запасів розуму не досить, щоб порятувати цю колишню людину від здичавіння й затемнення душі, надто що який-небудь наш шериф з Алабами вмер би від захвату, побачивши колекцію лорда Колесо і послухавши його панегірики знаряддям убивства.
Ваш агент вирішив, що тут слід діяти єдино доступним йому методом: жіночими хитрощами.
— Ваша лордська милість, — спитала я підлесливо, — а чому в вашій унікальній колекції досі немає ракет?
— Вони надто громіздкі й не вмістяться в замку, а своїх газонів мені не хотілося псувати, — поважно відказав лорд.
— Ракети справді громіздкі. Але атомні бомби? В Америці вже виготовляють зовсім компактні бомбочки, які можна носити в рюкзаку. Уявіть собі картину: солдат НАТО вночі непомітно підносить таку бомбочку до якогось комуністичного об’єкта, замасковує її там, повертається на свою базу і по радіо висаджує бомбочку в повітря.
— Грандіозно! — прогрякав іржавий лорд, — Ви кажете, НАТО вже має їх на озброєнні? В мене є знайомий генерал в Брюсселі, я напишу йому і попрошу його прислати екземпляр. А може, з Америки мені теж пришлють? У мене постійні зв’язки з Чікаго, я одержую звідти всі новинки вогнепальної зброї.
Ідея мати в колекції портативну атомну бомбочку так припала до серця лордові Колесо, що він запросив вашого агента на грандіозну вечерю, яка нагадувала банкет середньовічного загарбника: дичина, густе червоне вино, срібний і золотий посуд, гігантські язики полум’я в задимленому каміні, понурі зблиски мечів і алебард на стінах.