У Лукаса, загалом кажучи, всі вечори були вільні, але не для сторонніх забав, бо він кожну хвилину використовував для своєї наукової роботи. Але відмовити Широкому Ділу було не зовсім зручно.
— Куди? — спитав Лукас.
— Від Нью-Йорка трохи далі, а від тебе — подати рукою. Шосе 2А, не доїжджаючи до Бостона десяток миль туди чи сюди, самотній будинок у лісі, а в будинку — прекрасні люди! Мій давній товариш, лікар з великою практикою і відповідними інтересами, його дружина, кілька знайомих інтелектуалів, а на додаток — справжній індійський гуру!
Лукас вдав, що про гуру він не почув, а зосередився на іншому.
— Хіба ти за освітою лікар? — спитав він Широкого Діла.
— А як ти думав? Щоб тренувати такі досконалі біологічні машини, як, для прикладу, Безслідний Лукас, треба бути ким? Я кінчав медицинський факультет, але не практикував, а став тренером, так вже воно склалося. То як? Заїхати за тобою чи відкладемо до наступної нагоди?
— З мого боку було б нечемно відмовлятися, — сказав Лукас, на що Широкий Діл одразу й відреагував з безцеремонною відвертістю спортсмена:
— Ти вже засвоїв уроки чемності в тих вищих сферах, у яких перебуваєш після Стенфорда? Ну, ну! А тепер кажи, як до тебе їхати і де тебе знайти.
Він приїхав на новісінькому прокатному форді «Меркурі», одягнений не зі звичним спортивним недбальством, а в новісінький блейзер, світлі фланелеві штани, мав на собі сорочку з якимись ніби жіночими мереживами і навіть галстук!
— Ти вирядився, як на прийом до Білого дому, — не стримався Лукас, який до своїх джинсів і спортивної сорочки прихопив тільки на випадок вечірньої прохолоди товстий вовняний светр, недбало перекинувши його через плече.
Широкий Діл хитро мружився, мовчки вів машину вулицями Ньюпорта, обізвався лише тоді, коли вони проминули всі чванливі особняки на Бєльвю-авеню, хитнув головою назад, сказав:
— Бачив отой парад процвітання? Ми з тобою їдемо до чоловіка, який уже майже наблизився до отих. Ти побачиш його будинок! Проект фінського архітектора. Чому фінського? Щоб подивувати знайомих і дорожче заплатити за проект. Два кілометри власного шосе. Кілька акрів лісу. В Лениі, його дружину, ми колись обидва були закохані. Вона вибрала Джуліуса, мабуть, відчувши, що він обскакає мене на цілий корпус. Ленні вчилася на історичному, а це, мабуть, помагає вгадувати перспективу. Тепер вона в Лексингтоні чи в Конкорді розповідає щодня занудливим музейним роззявам про початки американської історії, а її Джуліус тим часом обмацує пітні животи своїх пацієнтів і знай записує на своє конто гонорарники. Ти побачиш, яка в них вілла і яка красуня Ленні!
— Здається, ти теж не можеш поскаржитися на долю? — обережно зауважив Лукас. — Слава такого тренера сьогодні варта набагато більше, ніж гонорари безіменного ескулапа.
— Оце мене й погубило! Я погнався за модою. Спорт, спорт, спорт!.. А чому він став модний? Бо весь світ розбитий на команди, і щоб вижити, треба належати до одної з них. Люди, які нікуди не притулилися, — це каша, вата, протоплазма! Так я на початку своєї кар’єри дивився на Джуліуса. Але сьогодні я здихаю від слави, і в мене від цього циганського життя вже язик на спині! Для людини головне стабільність, а яка стабільність у такого нещасного чоловіка, як я! У Джуліуса вілла, красуня-дружина, капітал, а в мене — тільки вічні терзання: виграємо чи програємо, переможемо чи прогоримо…
— Ходили чутки, ніби ти вклав капітал у фірму спортивного одягу?
— Не вклав, а закопав! На майках сьогодні багато заробиш? Знаєш: мене іноді бере відчай. Поглянеш довкола — суцільне благополуччя, а в тебе самого щось не клеїться.
— В мене теж щось схоже, — визнав Лукас, — але я чомусь вважав, що в тебе повинно бути краще, надійніше…
— Яка там надійність! — гірко зітхнув Широкий Діл. — Яка надійність! Це поки молодший, то ще воно якось мовби й нічого, але старієш — і тут уже не до бадьорості. Тільки подумати: я, чоловік, який усе життя проповідував нестримну енергійність, тепер приєднався до всіх отих намаханих прибічників ТС! Двічі на день, перед сніданком і вечерею, я відключаюсь на 20 хвилин від усіх земних справ і віддаюся трансцендентному спогляданню, яке обіцяє мені підвищення оптимізму, зниження тиску і покращення сну. Чорта лисого з усіх отих обіцянок! Я виклав 125 доларів якомусь пройдисвітові, що називав себе справжнім індійським гуру, а насправді походив з Арізони, за це він повідомив мені мою «мантру», тобто слово, на якому я повинен зосереджуватися під час медитацій, і після цього мені треба було тільки терпляче ждати зниження нервових стресів, збільшення енергії, загального оновлення, тобто справжнього ренесансу. Ти чув таке? А моя мантра, яку мені повідомив цей ошуканець, що їздить від одного такого дурня, як я, до іншого на «ролс-ройсі», — не що інше як «лен»! Тобто Ленні, в яку я досі закоханий і буду закоханий до самої смерті. Ось тобі й медитація!