Лукас подумав, що серед вкладників фонду «Імансипейшн», може, й банк чоловіка місіс Еймі, і саме цим, мабуть, пояснюється його безтурботне існування в «Магнолії» впродовж цілих років, та, зрештою, хіба не однаково?
Головне: він вирушає в подорож!
«Потрібен для подорожі жовтий журавель», — сказав колись поет. Жовтий колір пригнічує власне «я». Може, тому в пустелях стільки сліпого фанатизму і страхітливого фаталізму.
Але ж старий поет сказав про жовтого журавля.
Жовтим журавлем мав стати для Лукаса містер Ор. Уповноважений фонду «Імансипейшн». Фінансист і хранитель Лукаса. Запорука його безтурботності, спокою і безпеки.
Принаймні так заявив містер Ор, і в його шарудливому голосі лунало натхнення.
Лукасові вперше в житті належало впритул зійтися з таким екземпляром людської породи, як містер Ор. Досі він близько стикався лише з товаришами по команді, але вони викладалися до кінця тільки в грі, а поза тим уже переставали бути цікавими, навіть коли, як деякі з них, відзначалися агресивністю й невпокоренїстю.
Зате містер Ор, при всій його невиразності й душевній убогості, пиндючився й кукурічився, вдавав із себе велике цабе, на щось натякав, посилався, чимсь загрожував. Містер Ор не переймався занадто тим, що сам він, власне, ніщо, нуль, нікчемність, зате ж за ним стоїть Америка, і це наповнює його мізерну душу пихою і майже всемогутністю.
В аеропорт Кеннеді, звідки «боїнгом-747» комланії Пан-Ам вони мали летіти за маршрутом Рим — Каїр, містер Ор з’явився, вирядившись у все жовте: жовтий костюм «сафарі», жовта сорочка, жовті ботинки, жовтий, схожий на бедуїнську торбу, кашкет. Лукас був у своєму звичному вбранні: джинси, спортивна сорочка, кросівки, десь у рюкзаку мав ще свій вовняний светр, спортивну куртку на всі випадки подорожі і більше нічого, бо головний його вантаж складали сконструйовані ним прилади, без яких ця подорож втрачає весь свій сенс.
— Або ти ще не подорожував, або не маєш ніякого досвіду, — без домовлень переходячи на «ти», заявив містер Ор. — Джинси — це для Америки. Однозначно. Або тут кишені, або в них нічого не сховаєш. Треба мати такі кишені, як у мене.
— Навіщо? — здивувався Лукас.
— Ти ще молодий однозначно. На нас полюють тепер, як на африканських леопардів. Скільки я їздив, скрізь однаково. Тільки входиш в номер готелю- дзвінок. Так і так, просимо вас зійти вниз і вийти з готелю, нам треба вам щось сказати. Що я відповідаю? Я кажу: хелло, я спускаюся вниз, я вже йду, бо я джентльмен і все там потрібне, але хочу попередити, що всі мої кишені, язшх ви не помітили, напхані американськими револьверами найновіших систем, які вже не роблять у людині дірок, а однозначно роблять дірку з людини. Після цього я спускаюся вниз, виходжу з готелю, спокійно прогулююсь перед ним півгодини, а то й більше, і нікого не зустрічаю! І все це однозначно.
Лукас урочисто продекламував:
«І побачила ослиця ангела господнього, що стояв на дорозі, і голий меч в його руці. І звернула ослиця з дороги…»
— Це що? — загрозливо поцікавився містер Ор.
— Четверта книга Мойсея. Про Валаамову ослицю.
— Ослицю? Не зрозумів!
— Справа не в ослиці, а в священній книзі. Ситуація, якій кілька тисяч років, повторюється з вами. Уявляєте?
— Однозначно.
— Це може свідчити тільки про те, що ви дуже відома людина, — скромно сказав Лукас, — я ж тільки й можу, що ховатися в затінку вашої популярності.
— Однозначно це трохи більше, ніж популярність, — самовдоволено повідомив містер Ор.
Його слова справдилися ще перед посадкою в літак. Коли Лукас кинув свої торби на рухому стрічку транспортера, що ніс речі до рентгенівських камер аеропорту, і на екранах висвітилися загадкові обриси невідомих апаратів, серед контролерів зчинилася тиха паніка, але тут з’явився містер Ор, щось комусь прошепотів, щось показав, на щось натякнув, і м’язисті служителі гаркнули «о’кей», Лукас забрав свої торби з апаратурою і пішов слідом за своїм жовтим журавлем.
В літаку містер Ор найперше висловив своє «фе» на адресу скнарості фонду «Імансипейшн».
— Вони сидять, на мільйонах, а для таких людей, як ми з тобою, шкодують зайвого долара! Мені дане розпорядження жити тільки в чотиризіркових готелях. Це просто обурливо!
— Яка різниця? — безжурно мовив Лукас.
— Вони економлять центи, жбурляючи мільйони! Ми летимо не першим класом, де я міг би пити своє віскі безкоштовно, в Каїрі я вимушений буду жити в готелі, де немає телетайпа, яким я повинен тримати зв’язок з фондом, а про американський бурбон навіть не чули!