— А хто ж його шукає?
— Грабіжники.
— Міс! — замурчав містер Ор, показуючи здалеку стюардесі свій палець, як у крокодила. (А від нього, як писав один з писарів середнього єгипетського царства, смороду більше, ніж від риб’ячої ікри).
Він знову взявся за своє віскі, щедро поступаючись Лукасові пірамідами.
Лукас бачив їх тільки на фотографіях і в кінофільмах. Піраміди незмінно входили в число найбільших чудес світу незалежно від того, чи збільшувалося це число, чи зменшувалося. Власне, їх давно вже треба було поставити над усіма чудесами так само, як єгипетську цивілізацію і культуру, з якими ніщо не могло зрівнятися. Сьогодні людство знає загадковий аромат китайської культури, незглибиму безкінечність індійської, гармонійність грецької, сувору точність римської, веселе варварство і епігонські зусилля молодих культур — християнства, ісламу, індустріальної — посісти панівне місце в історії, але всі їхні зусилля марні й безнадійні, бо не було й не буде нічого грандіознішого в діях людства, ніж культура Єгипту, цивілізація пірамід, велике в своїй безжальності нагадування людям про їхню смертність та водночас ще більше свідчення нерозривності поколінь і незнищенності народу і всього людського роду (наші предки — найдорожче, що ми маємо).
Але надмірна заглибленість у минуле, нехтування розумом і свободою думки завадили Єгипту розвинути науки й знання так, як це зробив Вавілон. Кочові арабські племена, які з часом заволоділи і Єгиптом, досягли таких висот в поезії, філософії, математиці, які древнім єгиптянам і не снилися.
Може, піраміди — це пам’ятники не тільки найграндіознішої культури, а й найграндіознішого фіаско в історії людства? Це стає зрозумілим сьогодні, коли дехто хоче перетворити на суцільну гробницю всю земну кулю. Глобальна гробниця, споруджена збезумілими політиками. Нарешті перевершимо піраміди. Тільки хто ж дивуватиметься і захоплюватиметься? Холодні зоряні світи? Чорні діри? Антиматерія?
Ми читаємо пісню, записану на стінах безлічі єгипетських гробниць всупереч волі жерців:
Після нас нікому буде читати наші пісні. Хіба це розумів тільки Лукас? ї хіба тільки він знав, що треба рятувати світ, а все інше — марнота, дріб’язок? Треба рятувати світ! А тому: не давай знесиліти своєму серцю.
Єгипетська цивілізація, мабуть, наймонотонніша і наирегламентованіша з усіх нам відомих, бо цю монотонність нав’язував їм споконвічний ритм великого Нілу, його розливів, які приносили в долину новий шар плодючого мулу, нові врожаї і надії. Це неминуче вело за собою автоматизм життя, як у рослинному царстві. Відмінність — тільки в здатності усвідомлювати своє існування. Люди були наділені вмінням розуміти те, що відбувається, вони обожнювали ріку, яка приносила плодючий мул, сонце, що давало тепло для проростання дерев, злаків і квітів, таємничі сили, готові стати на захист усіх цих незбагненних джерел життя. Все це було незбагненне, стихійне, вічне, як могутня течія Нілу, тому людині було набагато простіше довірливо віддатися заколисливим молитвам жерців, ніж пробувати захищати свою гідність і скористатися хоч раз у житті найвищим даром природи — розумом.
Це страшно, коли в історії народу, яка налічує кілька тисяч років, не знаходиш ніяких згадувань про велич людського розуму.
Єгиптяни були покірливі, слухняні і одноманітні. Вони не знали ні повстань, ні революцій, ніколи не міняли ні своїх узвичаєнь, ні своїх богів. Коли це спробував зробити фараон Аменхотеп IV, який назвав себе Ехнатоном, жерці зробили все, щоб по його смерті відновити все те, чому поклонялися впродовж тисячоліть.
Але навіть Ехнатон, цей фараон-богоборець, який спробував замінити єгипетське багатобожжя культом єдиного бога сонця Атона і, мабуть, сам склав своєму богові гімн, що дійшов до нас як «Гімн Атону», знову ж таки жодного рядка не присвятив значенню розуму, так ніби досить лиш хвали суто біологічному існуванню:
Чи далеко відійшли ми від цього гімну? Та водночас постає питання: чи можемо ми сьогодні задовольнитися тільки цим? В єгипетських «Текстах пірамід» — лише ритуальні формули, які мали забезпечити фараонові вічне життя, і більше ніяких премудростей, ніяких математичних, астрономічних, медичних знань. Віра в магію писаного слова викликала силу-силенну метафор, поетичних образів, побоювань, застережень, заборон. Риба приносить нещастя — вони боялися її малювати, лева зображували перерізаним, скорпіона — без жала. Так було спокійніше жити? І це охоче й навіть з радістю перейняли наступні покоління, хоч глибини, де живуть риби, лишалися так само смертельними для людей, і не затупіли лев’ячі пазурі, і скорпіони не розгубили своєї отрути.