Хоч уже минав місяць туг, тобто вересень, і незабаром мав настати жовтень-бабак, спека в повітрі стояла ще й уночі, і Лукас подумав, що біля пірамід вона, мабуть, зовсім нестерпна.
Але думати не хотілося ні про спеку, ні про піраміди, ні про містера Ора, ні про переваги американської конституції над усіма іншими конституціями. Де тепер Пат і хто йому про це зможе сказати? Чий досі в помірному поясі серед занудливих лордів або жвавих континентальних ділків, а чи опинилася, може, як оце він у теплих-претеплих краях і складає для нього чергове послання про свої незвичайні пригоди? І про свою любов? А де його любов до Пат? Ось він шукає якусь неймовірну енергію і мріє ощасливити людство, а сам не вміє передати для Пат бодай крихітку тепла, цієї енергії, яку люди знають уже мільйони років і яка давно перестала бути для них таємницею.
А він же вірив у можливість такої сконцентрованості розумової енергії, що можна буде, як пишуть священні книги, пересувати гори і передавати думку на безмежні відстані. Але щоб оволодіти таким надприродним умінням, треба виявити сліди таємничої енергії, їхні відбитки в матерії, що знаходиться між живою і неживою природою, тобто в глині. Адже вдалося індійському вченому Возе Джагадізу Чандрі дослідити «нервовий механізм» рослин — фотосинтез. Інший індійський учений Бозе Сатендранат запропонував, виходячи з теорії Ейнштейна, метод реєстрації світлових променів — фотонів. Згодом професор Каліфорнійського технологічного інституту Мйосбауер розробив спосіб «зважування» фотонів, і сьогодні «Ефект Мйосбауера» можна б скласифі кувати як одне з явищ абсолютно протиприродних. Бо як зважувати те, що не має ніякої маси, тобто ваги? Філософи вимушені висунути формулу, яка мовби балансує на невловимій грані між ідеалізмом і матеріалізмом: «Ніщо ніщує», що несподівано перегукується з дарвінівською теорією про вирішальне значення «нікчемних переваг» у еволюційному процесі. Що коли йому вдасться виявити в кристалічних решітках глини оте «ніщо», яке «ніщує» структуру цього мінералу, лишаючи в ньому невигубні сліди? Він сам повезе проби до Стенфорда і там у центрі синхронного випромінювання «просвітить» древню глину сходу пучками антиречовини — позитронами і спробує побачити те, чого ще не бачив ніхто. З єгипетських папірусів відомо, що муміфікували не тільки тіла фараонів, верховних жерців і вельмож, але й священних крокодилів, змій, биків і навіть «абсолютне ніщо». Досі ніхто не знає, що це за «абсолютне ніщо», які з нього мумії, де їх шукати.
Може, це саме те, що шукає він?
З цими думками Лукас нарешті заснув і спав уже не як учений, що його роздирають тривоги і сумніви, а як молодий здоровий спортсмен, і тут цілком можна було б вжити американський вислів «спав без коліс у голові», коли б ті колеса з прислів’я не покотилися зненацька на Лукаса і не вдарилися об нього. з такям страшним гуком і грюком, що він умить прокинувся і сів на постелі, затуляючи очі від ріжучого світла.
Двері, що поєднували два готельні номери, стояли навстіж, у номері містера Ора горіло яскраве світло, а він сам заточувався на межі світла і темряви, незграбно вицілюючи місце на підлозі, куди поставити свою праву ногу, якою, мабуть, щойно бахнув у двері.
Так ось чому він велів Лукасу не замикати цих дверей. Яка мудра передбачливість!
Містер Ор був такий п’яний, що не стояв на ногах, взагалі мовби не опирався ні на що відчутне, а просто плавав у невагомості, мов космонавт. Страшно подумати, що в космос колись може наповзти така нечисть. Хоч здійснення програми СОІ приховує в собі ще й не такі загрози.
Незважаючи на сп’яніння, містер Ор все ж якимсь чином визирив пробудження Лукаса і, не гаючись, видно, заздалегідь зготувавши ці фрази, холодним, як у гадюки, голосом просичав до того:
— За скільки продав мене ЦРУ? Або ти агент ЦРУ, або не я однозначно!
І плавав далі в своїй п’яній невагомості, торжествуючи від того, що зумів прохарамаркати таку гидоту.
Лукас здригнувся, мов од дотику холодного гада. Зовні він лишався спокійним, як завжди, але кров непокірливих предків била йому в груди і штовхала на вчинки буйні і страшні. Лукас розумів, що не має права рискувати долею такої цінної для нього подорожі, яка щойно почалася і може так безглуздо закінчитися, коли він не стримається, але прощати негідну поведінку цього чоловічка він теж не міг, бо це б означало навіки втратити будь-яку повагу до самого себе.