Найвіддаленіший закуток Лівійської пустелі, оазис Сіва, який чотири тисячі років тому був відомий, як оазис Амона, верховного бога Єгипту, царя богів Амона-Ра. З часів Середнього царства, коли Амон став державним богом Єгипту, фараони почали вибудовувати в Карнауу титанічні храми на його честь, для оздоблення яких, за словами цариці Хатшепсут «черпали золото мірами, ніби зерно з мішків». Жахливе могуття, гнітюча масивність, велич влади мав знаменувати головний храм Карнака, Гіпостильний зал якого мав площу в 54 тисячі квадратних футів — розміри всього Кентеберійського собору. Але й цього обиталища для Амона жерцям видалося не досить і вони перенесли житло верховного бога в далекий оазис, щоб ті, хто хотів отримати право на трон, вимушені були йти на поклоніння до Амона через безводну пустелю, зазнаючи в путі незлагод, страхів і страждань.
Амон зображався у вигляді чоловіка з царським уреєм або коброю на лобі, увінчаного двома страусячими перами. Але зважаючи на те, що він звався далеким родичем Міна, фаллічного бога плодючості, жерці оазису створили для своєї святині символічну постать Амона — омфалоподібний золотий фетиш, оздоблений коштовним камінням. Жерці носили зображення Амона в золотій ладьї під урочистий спів жінок. Перед ким ладья з фетишем ледь помітно нахилялася, той визнавався фараоном…
Прихильності Амона запобігали найславетніші люди давнини. В оазисі побувала вавілонська цариця Семіраміда, його відвідали міфічні герої Геракл і Персей. Александр Македонський, який уже від народження відчував настирливе прагнення до безмежного, відмовляючись од усього несуттєвого, що могло стати на заваді, після завоювання Єгипту поклав своїм найпершим обов’язком вирушити на прощу до оазису Амона і вислухати пророкування оракула.
Від Александрії до Перетонія караван ішов берегом моря, звідти через плато Мармарика на південь у глибину пустелі. Три тижні треба було добиратися до оазису Амона, крізь піщані бурі, денну спеку, нічний холод, але для Александра та подорож мала цілковите виправдання, бо оракул передрік йому світове панування.
Що то було? Чи тільки, сказати б, вершинний вияв забобонності й обскурантизму, чи, може, наснаження таємничою енергією, яку вміли скупчувати тодішні мудреці, що поспіль звалися жерцями, і передавати її своїм обранцям? Бо як же інакше можна пояснити той факт, що святині виникали в найнесподіваніших місцях, часом далеко і від столиць, і від узвичаєних шляхів, ї навіть від життєвих центрів країни. Єгипетський оазис Сіва був, може, найнезбагненнішою з старожитніх святинь і водночас найславетнішою, хоч нині майже мертво забутою.
Лукас досі не міг збагнути, чому він згадав Сіву. Чи саме слово «Александрія» викликало в ньому спогад про те, що було тут понад дві тисячі років тому, чи оте дивне світло над вечірнім містом, ніби воскресле з далеких віків або зодіакальний пил, який щедро сіється з глибин всесвіту? Він несподівано подумав тоді, що коли зодіакальний пил не зникає тут, на межі двох стихій — суходолу й моря, — то як же густо спадає він над таємничими притулками забутих богів. Тоді, на вулиці Сулеймана-паші, знетямленого від гамору натовпів і незбагненного, майже містичного світла, Лукас ом опанував несподіваний переляк: він міг так і повернутися додому, зовсім не згадавши про оазис Сіва?
Тому, не відкладаючи й на годину, Лукас вмовив таксиста відвезти його ще тої ночі туди, звідки найлегше добратися до оазису, заскочив до готелю, взяв найнеобхідніше з речей і всі свої «кишенькові» гроші (на чекову книжку містера Ора цього разу не міг надіятися) і вже за кілька годин був у Ель-Аламейні, яке в часи Македонського могло бути отим Перетонієм. В Аламейні він найняв старенький лендроуер і вирушив навпростець через западину Каттара туди, де його ніхто не ждав, де він і сам ніколи не сподівався побувати і де ніхто його не шукатиме найближчими днями. Водій, молодий веселий Хусейн, з допомогою десятка англійських слів, які він немилосердно перекручував, усю дорогу доводив Лукасу, що він, як американець, повинен був попросити своїх моряків, щоб вони перекинули його до Сіви військовим вертольотом. Однаково ж вертольоти з американських кораблів так і хурчать тут цілими днями.