— Ми порушили маршрут без узгодження з фондом, — обережно, але й не без зловісності в голосі нагадав він, — а тому треба однозначно уточнити.
Лукас думав про своє, він часто зовсім забував про наявність містера Ора, такого зайвого і безглуздого в цій подорожі, як, сказати б, старомодна архітектурна оздоба на супермодерному нью-йоркському хмарочосі. А може, була якась висока доцільність у тому, щоб мати біля себе такого чоловіка? Може, цей упертий, противний, некомпетентний тип, цей сіролиций чоловічок з дрібною душею приставлений до Лукаса для нагадування про той світ обскурантизму й підлоти, з яким він хоче боротися, мріючи про вдосконалення людського роду? Може, в фонді «Імансипейшн» є справді мудрі люди, які подумали про те, що Лукасові потрібний відповідний подразник, і знайшли для цього містера Ора? Зробити могла це хоча б загадкова міс Суміта. Хоча самого Лукаса, як згадати, знайшов саме містер Ор, а не міс Суміта чи хтось там з фонду. Тоді що ж виходить?
Містер Ор, при всій його нікчемності, все ж лишався незбагненним для Лукаса, і доводилося терпіти його, як зло конечне. Подорожувати разом, а душі — нарізно. Летіти в тому самому літаку до різних цілей.
— Ви хочете уточнити наш маршрут?’- намагаючись виказати безтурботність, перепитав Лукас. — Нема нічого простішого. Ми летимо в Амман.
— Амман, — повторив містер Ор.
— Амман — столиця Йорданії, сама назва якої нагадує нам річку, довкола якої намотується щораз тугіший клубок міжнародних конфліктів. Назва річки біблійна: Йордан.
— Йордан, — повторив містер Ор.
— Там є міст, переїхавши який, ми опинимося на території, незаконно окупованій Ізраїлем.
— Ізраїлем, — повторив містер Ор, але тут же схаменувся: — Як ти сказав?
— Я ще не все сказав. Держава Ізраїль мене в даному випадку не цікавить, я навіть можу не їхати до Єрусалима, але хотів би побувати в Ієрихоні, на землі древньої Палестини.
— Пал… — почав був містер Ор і обурено поглянув на Лукаса. — Що за жарти однозначно? Яка Палестина? Ми знаємо тільки Ізраїль, нашого союзника, бастіон західної демократії на цьому забутому богом Сході!
— Держава Ізраїль — не заперечую. Але та земля, де мені хочеться побувати, — Палестина. До речі, набагато древніша за Ізраїль. Ієрихон, може, взагалі найдавніше місто на світі. Принаймні історики вважають, що йому більше десяти тисяч років. Сім тисяч років тому тут з’явилися перші прямокутні будинки, а до того люди жили в круглих.
Ясна річ, містер Ор не дав би й цента на таку подорож, але його не питали, хтось вирішив покровительствувати цьому довготелесому баскетболісту, і тепер доводилося повторювати ці назви, од яких вивертало щелепи.
— Ієрихон, — повторив містер Ор.
— Ієрихон мене цікавить, як одне з найперших пристанищ розуму в теперішньому його значенні, — забувши, з ким має справу, став пояснювати Лукас.
— Ієрихон однозначно проговорили. Далі?
— В самій Йорданії треба відвідати Петру. Місто затоптане туристами, як піраміди, але там відчувається дух самої Аравії.
— Аравія, — повторив містер Ор.
— Після цього-Багдад. Руїни Вавілона, Ніневії…
— Багдад — це що?
— Ірак.
— Однозначно виключається. Ірак, Іран виключаються. Держдепартамент заборонив американцям відвідувати ці країни. Війна, фанатизм, на додачу ще — ірангейт.
— Тоді Дамаск, — сказав Лукас.
— Дамаск — це комуністи.
— Я можу й сам.
— Ми подорожуємо удвох. Це обумовлено контрактом.
— Справді? Там написано й про вас? Мабуть, я не дочитав до того місця.
— Можу презентувати ксерокопію.
— Везти аж з Нью-Йорка ці дурні папери? Містер Ор! Я був про вас кращої думки. Та гаразд. Ми не могли полетіти до Бейрута, але можемо поїхати туди машиною з Аммана. Це зовсім недалеко, до того ж нам доведеться проїздити крізь контрольні пости ізраїльтян, що принесе втіху вашій демократичній душі. Ми побачимо також війська ООН — це вже буде радість для мене.
— Нас можуть обстріляти терористи.
— Звичайно ж можуть!
— Держдепартамент…
— Містер Ор! Ми подорожуємо на кошти приватного фонду як приватні особи, а не чиновники держдепартаменту! А щодо стрілянини… Хіба ваше життя не застраховане? Сподіваюся, ви захопили свою страхову картку? Назвіть номер, я запишу на випадок, що вас уб’ють, а я вцілію. Ви ж, будь ласка, запишіть номер моєї страхової картки.
Містер Ор страждав синдромом надмірної серйозності (прикмета всіх тих, хто перебільшує своє значення в історії), а тому взагалі не знав, що таке почуття гумору. Він сприйняв жартівливий пасаж Лукаса на повному серйозі і негайно додав ще й своє: