— Ейдженсі медікал стафф надає безкоштовну медичну допомогу працівникам нашого фонду, хоч де б вони були.
— А також агентам ЦРУ? — невинно поцікавився Лукас.
І лише тоді містер Ор з жахом виявив, що вже не має часу для дегустації віскі на висоті десять тисяч метрів, бо їхній лайнер ішов на посадку в аеропорту Амман — бетон, скло, пальми, килими, дзюркіт прозорої води, все, як в арабських казках з тисяча і одної ночі.
Від Аммана до Петри можна було їхати залізницею і по шосе. Містер Ор бурхливо реваншував після Александрії. Тільки машина! Лукас не заперечував.
Три години їзди. Коли не полінуватися і встати вдосвіта, то ще до настання спеки можна бути у вузькій прохолодній ущелині, за якою ховається Петра. Лукас, власне, й не спав цілу ніч. Він ніяк не міг звикнути до того, що всі машини сигналять. що місто клекоче вночі дужче, ніж удень, його хвилювали звуки чужої мови, якоїсь притаєної, ніби сухий вітер над пісками, в ніздрі потужними струменями били запахи — запахи Сходу, яким він не міг знайти назви, і від того вони ставали ще бентежнішими, їхній номер (знов анфілада з трьох кімнат) мав довгу криту галерею, і Лукас просидів там усю ніч. бо йти до кімнати, де зміїним холодом віяв кондиціонер, не хотілося. Ще було зовсім темно, коли над безугавним вереском автомобільних сирен пролунали звуки ще пронизливіші, ріжучі, як гострий ніж, зроджені темрявою, непевністю і якимсь ніби розпачем. Вони були такі несподівані, що Лукас мимоволі здригнувся, хоч одразу й розпізнав їх, бо вже чув перед тим у Єгипті: то муедзини закликали правовірних до першої молитви. Лукас знав, що старі муедзини тепер уже не спотикаються, долаючи безкінечні східці вузьких мінаретів. Техніка служить і самому аллахові: голоси муедзинів записані на магнітофонну стрічку, і досить натиснути тумблер, щоб віками освячений ритуал тривав далі. Цікаво б довідатися, як реагує на це аллах?
Але в Лукаса клопіт був не з аллахом, а з містером Ором. Той, за звичаєм, відвідав місце, що лежить нижче рівня моря, як завжди зустрів у барі надзвичайно впливових співвітчизників (амплітуда відома: консул — аташе — адмірал — мільйонер), причалапкавши до номера, шукав там зрадників, запроданців і палестинських терористів, був депортований Лукасом вже відомим методом, проспівав свою «K-K-K-Katy, beautiful Katy» і тільки тоді вспокоївся.
Тепер містер Ор не хотів прокидатися, хоч ти підривай у нього над вухом ядерні двадцятикілотонні заряди з підземного полігону в штаті Невада.
Виїхали, коли сонце стояло вже високо ї коли все живе (і розумне треба додати) ховалося в затінок, їх рятувало якоюсь мірою те, що цього разу містер Ор розщедрився і взяв у туристському бюро новий «форд» з кондиціонером, найняв навіть гіда-перекладача, який їхав з ними в машині й мав задовольняти їхню цікавість.
Містера Ора цікавило найперше, як далеко до найближчого дорожнього притулку, де можна промочити горло не тільки водою або кока-колою. Але він щосили вдавав допитливого і доскіпливого мандрівника і раз у раз тицяв пальцем то сюди, то туди: «А це що? А це?..»
Перекладач, елегантний, жилавий юнак з підбритими, пофарбованими хною вусиками, намагався бути гранично лаконічним, ввічливим і вичерпним. Його англійська була вишукана, так ніби він учився в одному з англійських реномованих університетів (насправді закінчив американський університет в Каїрі), ім’я теж мав вишукане, але вже по-арабськи: Абдаллах, — одним словом, містер Ор не шкодував витрат. Чи, може, одержав відповідні вказівки від свого фонду? Але з якої б то речі?
Натикавшись пальцем на все, що трапляло на око, містер Ор перейшов до тем вищого порядку.
— А от коли б я однозначно запропонував якому-небудь вашому племені свою кандидатуру, мене могли б обрати шейхом? — поспитав він Абдаллаха.
— Трудно, але можливо, — обережно відповів той, — але за це треба платити.
— За що?
— Зате, щоб бути шейхом.
— Цим, як їх, вашим… бе… бедуїнам?
— Так.
— Але ж це однозначно ні в які ворота! Платити повинні бедуїни! Ми ж платимо своєму президенту? Що мені особисто найбільше подобається в американській демократії, так це американські податки!
— Тут усе навпаки, — терпляче пояснив Абдаллах, — колись справді платили бедуїни, тепер шейхи платять їм за те, що вони шейхи. От і все.
— Тоді навіщо ж ставати шейхом?
— Чоловік має велике моральне задоволення. А коли на землях його племені виявлять нафту, тоді до нього приходить ще й казкове багатство.
— Наф-фта! — поплямкав, смакуючи слово, мов цукерку, містер Ор, — наф-фта однозначно!