В Америці мені, мабуть, ніхто не повірить, коли я все це розповім.
Коли я ще тільки під’їздила до Самарканда з боку аеропорту, то побачила такі страхітливі нагромадження мертвої глини перед самим містом, що застогнала. Ти намагаєшся знайти в глині ознаки живої матерії, а тут такий жах! Мені пояснили, що під глиною — древній город Афросіаб. Тут колись жили зороастрійці чи маніхейці, племена, що не лишили своїх імен, і місто їхнє теж умерло, загорнуте хмарами лесового пилу, який тисячі років несли з глибин Азії дикі вітри. А тоді Тамерлан поряд з похованим містом став розбудовувати Самарканд, який він хотів зробити найрозкішнішою столицею світу. Глина ожила в мечетях, медресе, гробницях, базарах. Вона заграла всіма барвами веселки. Вона замінила тисячам пригнаних сюди жорстоким Тамерланом рабів хліб, воду і щастя. Я подумала тут, що все велике на світі створене голодними людьми. Ситі не здатні до творчості. Бо це ж так просто: проїсти міста, землю, всю історію і лишити після себе тільки сміття і купи нечистот. Гусінь теж нажирається і здихає безслідно через день або тиждень, Люди не повинні бути гусінню.
Тамерлан, мабуть, заздрив голодним і нещасним, які, самі того не знаючи, лишали по собі пам’ять, незмірно вищу за всі його криваві походи. Коли ризикуєш життям, то все інше мовби не має ніякого значення. Але так тільки здається. Бо ризикуєш же для чогось? Повертаючись з походів, Тамерлан ішов і дивився, як працюють майстри. «Тобі легко, — казав він ремісникові, — ти кладеш цеглу і не знаєш небезпеки, а я вимушений воювати». — «А нащо ти воюєш?» — питав ремісник. «Щоб не прийшов такий дурень, як я, і не порозвалював усього, що ти збудував».
Внук Тамерлана Улугбек був великий учений. Він збудував найбільшу в ті часи обсерваторію, стежив за рухом небесних світил і укладав зоряні карти. Частину обсерваторії вдалося розкопати серед кошмарної глини Афросіаба, і тепер можна спуститися в підземелля і відчути священний трепет від доторку до безсмертної мудрості. Збереглися слова Улугбека: «Релігії розсіюються, як туман, царства руйнуються, але труди вчених лишаються на вічні часи».
Схід дав мудреців, які на кілька століть випередили титанів Відродження. В музеях Самарканда я читала їхні імена: Авіценна, Біруні, Аль Бухарі, Румі, Сааді, Фірдоусі, Хайям. Поети, мандрівники, лікарі, історики, філософи, математики, астрономи — в одній особі! В це просто незмога повірити.
Може, й тобі судилося: стати великим ученим: адже в тобі кров Сходу.
Мені здається, що я знаходжу тут древні письмена любові, щастя і життя. І в зовсім несподіваному місці: на самаркандському базарі. Він нагадує казки Шахрезади. Які тут люди, які плоди, які кольори, аромати, звуки, яка прозорість повітря! Повсюди висять накриті темною тканиною клітки з перепелами, пташки вважають, що надворі ніч, і невтомно виводять свої любовні пісні: «Під-падьом! Під-падьом!» Тут можна купити маленького віслючка, табун баранів і навіть верблюденятко. Але я не могла відійти від тих рядів, де продаються самаркандські перепічки! Тут росте якась особлива пшениця, хліб з якої просто світиться. Перепічки здебільшого круглі, але є й чотирикутні, трикутні, багатокутні, мають іноді форми надзвичайно примхливі, і всі прикрашені виліпленими знаками. Може, це відлуння забутих релігій, втраченої мудрості, народних вірувань — хто ж то знає?
Сьогодні це вже несвідомий акт, символи без значення, орнамент, прикраса, декоративний елемент. Коли б розшифрувати всі ці письмена, то це могло б дати більше, ніж твоя глина, але фізик тут безсилий, а такий нікчемний філолог, як я, може тільки снувати здогади. Тут потрібні такі люди, як Леві Строс або Ноам Хомський, щоб цей хліб заговорив, як біблійні хліби предложення.
Шкода, що я не зможу привезти тобі хоч одну з таких перепічок, що світяться, як сонце! Але я купила собі жіноче вбрання з узбецького шовку, і воно виграє всіма барвами сонячного спектра, так що я в ньому нагадуватиму древню поклонницю вогню, а може, навіть жрицю вогню. Ти хотів, щоб я стала такою жрицею?
Я забула розповісти тобі про мечеть Бібі-Ханим. Цю історію ти неодмінно повинен знати, бо тут сила розуму доведена до тих фантастичних меж, до яких ти хочеш сягнути…».