Того дня, двадцять п’ятого листопада, я не по-мер– я відродився! Знайшов правду, яку більше ніколи не відпущу, нікому не віддам! Безсмертя! Вартові захищають людей, і я – один з них! Нарешті дійсно відчуваю себе корисною частиною світу, створеним для нього, а він – для мене! Я буду керувати ним, принаймні намагатимуся! Тепер я – не безнадійний клапоть нашої планети, я – могутній титан! Всесильний вартовий!
Частина друга
∞ Вартові
Ми їхали в автомобілі Адама зо три години. Бе-релі віз нас до аеропорту. Він не казав, куди летіти-мемо, не називав країну чи навіть континент, до яких попрямуємо. Адам зберігав притаманну йому таємничість і загадковість. Це знову мав бути сюрприз. За останні півроку я звик до його приємних несподіванок та й не існує безсмертного, якому б вони не сподобалися. Ці подарунки… Всі вони мають спільне – звільняють від думок про могутню силу. Але все-таки допитливість мене вбивала, не залишала, накопичувалася. «Досить йому зберігати таємничість, досить морити здогадами, постійно знущатися! Це останній раз Берелі манить мене загадками! Більше йому не дозволю!» – лунало у думках.
В аеропорту Адам не купував білети. Ми не про-ходили митницю. Він приготувався до цього дня заздалегідь. Нам лише довелося вийти на вулицю до злітної смуги. Ми не летіли на борту пасажирського лайнера – нас очікував приватний літак з логотипом «Сетер» на крилі. «Сетер… Я вже десь чув цю назву… Так… Згадав! Це відома у світі компанія з виробниц-тва сучасної зброї». Друзі розповідали, що їхні численні підприємства розташовані у кожному куточку Землі. Жага дізнатися, чому ми летіли літаком цієї компанії розривала. Але як би довго не просив Адама відповісти на мої питання, відповідь завжди буде однакова: «Ти сам усе побачиш і сам про все дізнаєшся!» Тому я просто сидів мовчки у м’якенькому сидінні, насолоджувався, якщо так можна сказати, терпким на смак вином, що розноси-ла по салону стюардеса, слухав через навушники музику з мп-3 плеєра.
Доки я у своїй розповіді дістаюся місця призна-чення, час нам познайомитися ще ближче. Саме тепер можу впевнено розповісти, який я став насправді. Згадане попереднє життя перевернуло мої погляди. Разом зі спогадами прийшла впевненість, рішучість, навіть якась байдужість до усього навколо. Адам був чудовим наставником. Час, який провів, вивчаючи новий для мене світ, змінив мене докорін-но, як у фізичному плані, так і в моральному. Перебуваючи в замку Адама, моє тіло набуло спорти-вного вигляду, на обличчі зникли прищі, які залиши-лися від смертного життя, волосся стало темнішим і міцнішим, воно продовжувало рости, але дуже повільно. Тіло моє стало смаглявішим, всі його недоліки, шрами, недолугі родимки, плями, вони зникли. М’язи зробилися пружними, кістки еластич-нішими. Очі в мене тепер якісь виразніші, дивлячись у дзеркало ніколи б не здогадався, що вони мої. Символ на шиї, символ нескінченності нагадував просте й незвичне татуювання, проте це означало набагато більше – безцінний знак величності. Я сам собі почав подобатися. Одягався вже по-іншому, як Адам, вишукано. Міг одягнути навіть дорогий костюм з гардеробу Берелі – у ньому почувався елегантно, так, ніби це вбрання призначалося мені, це був мій новий стиль. Смертні вже не належали до мого світу, тому відчував від них незрозумілу ворожість, бо їх кількісно більше, ніж нас – безсмертних. У мене з’явився інтерес до людських почуттів, я ж бо їх не мав. «Що приховують посмішки смертних? Що таке кохання?» Відчуття сили вже не відігравало в мені домінуючої ролі, воно стало маленькою моєю частин-кою, ми з ним намагалися жити у злагоді. Ось так всього лише за півроку й ту ніч, за яку я згадав повністю Адамові уроки, ім’я Версель Томпсон лунало шанобливіше. Безсмертний з таким ім’ям здатен на все!
«Я неповторний і незнищенний!»
У літаку спромігся трішки подрімати. Коли я прокинувся і визирнув у вікно, побачив, що ми вже приземляємося. Місцина була доволі гарна, з виходом до океану. Я поглянув на Адама. Він мене привітав:
-Ласкаво просимо до Сіднею!
-Австралія?
-Так, справді ж гарно?
-Неймовірно! – відповів, виглядаючи з ілюміна-тору.
Ми прилетіли до дивовижно розкішного місця. Але екскурсію по Сіднею Адам не влаштував. Вийшовши з літака, я знову звернув увагу на його логотип... «Головний офіс компанії «Сетер», якщо правильно пригадую, розташований саме тут, в Австралії. Що ж є спільного між цим підприємством і безсмертними?» Здогадувався, що відповідь отримаю невдовзі, коли познайомлюся з іншими вартовими та Престоном.