Ми підійшли до столів. Еквідж, ставши перед нами усіма, заговорив:
-Вітаю вас на щомісячному тренуванні!
Вартові стали струнко у одну лінію. Я спробував прилаштувався до них.
-Так як Кефф ще й досі не прибув, тренувати-мемося без нього… Наші лави поповнив останній ваш соратник, тому почнемо, як сказав би вчитель до новоприбулого учня, зі знайомства… – продовжував Престон. – Террі, прошу, продемонструй Версу свій талант!
«Версу… Це скорочення від Верселя… Але мені воно подобається, ще мене так не називали!» – подумалося тієї миті.
Террі, яка не полишала іншого вартового Стена ні на мить, підійшла до мене, простягнула руку, щоб її потиснути. Це видалось дивним – ми віталися учора. «Проте, якщо їй це потрібно, то добре…» Придивився уважніше до нашого повторного рукостискання та побачив свою долоню, яка рухаєть-ся, тримаючи повітря, сама по собі вгору і вниз. Руки Террі не було видно! Потім вона знову з’явилася. Я спантеличено зробив крок назад, відтягнувши свій зап'ясток до себе.
-Не бійся! – мовила вона.
Террі підійшла до мене, поклала праву долоню на плече. Раптом моє тіло кудись зникло, стало прозорим. Бачив лише свої ступні і більш нічого. Террі прибрала від мене свою кисть – я знову розвиднівся.
-Я можу ставати невидимою та робити такими ж інші речі! – здивувала вона. Потім стала назад у стрій.
-Стен, ти наступний! – скомандував Престон.
Хлопець кивнув головою. Прожогом за півсекун-ди він оббіг увесь тренувальний майданчик. Стен володів умінням моментально пересуватися, рухатися з неймовірною швидкістю.
Нелл мав трішки іншу здібність. Він розповів, що всі його чуття розвиненіші, ніж у звичайного смертного. Він може бачити у далечінь, розрізняти малопомітні запахи, чути звуки, що ледь лунають.
Екон міг матеріалізувати речі, що виникають в його уяві. Він простягнув свою руку, у ній з’явилося велике зелене яблуко. Воно виглядало як справжнє, навіть запах від нього долинав природній. Екон пояснив, що може так робити з будь-чим, але триває це явище недовго. Десь через хвилини дві на моїх очах соковитий плід розчинився у повітрі.
Еллі остання представляла своє вміння. Коли настав її час, вона лишень стояла та дивилася на мою постать. Здавалося, що так вона готується, аби показати свій нереальний талант. Позад мене пролунало «Озирнись!». Це був голос Еллі, але вона ж стояла переді мною мовчки. Спочатку я подумав, що дівчина вміє проникати у чужі думки й таким чином спілкуватися. Та я помилився. З цікавості повернув свою голову назад… Побачив ще одну Еллі! Знову повернув свою голову – вона стояла там, де й була! Оступився в бік, щоб пересвідчитися, що зір мене не підводить… У цьому залі знаходилися дві однаковісі-нькі дівчини, одягнуті у однаковий темно-синій костюм.
-Я можу проектувати себе! – відповіла Еллі й бі-ля мене з’явилася ще одна її копія. – Але поки що вмію робити це не у великій кількості… Також, торкаючись чого-небудь, можу й цю річ здублювати.
Інформації за ці декілька хвилин було більш, ніж достатньо. Усе здавалося неймовірним. «Та я ж безсмертний! Мене вже не повинно нічого вражати». Виставу, яку щойно влаштували вартові, ні з чим не порівняєш. Їхні здібності фантастичні. Не втримав-ся, з мене вирвалось:
-Надзвичайно!
-А ти ще й сумнівався? – поглянув на мене Ек-відж.
-Я ніколи такого не бачив!
-А якби ти вже мав певну силу, то бачив би… – знову він порушив тему про те, що зі мною не все гаразд. Та хіба я винний, що не знаю своїх життів, що моя здібність залишається й досі невідомою. – Годі балачок, є ціла вічність їх теревенити… Присту-пімо до тренування!
-До якого ще тренування? – насмілився запита-ти.
-До справжнього! – підвищив на мене свій голос наглядач, а потім задумався, охмелився та сказав. – Так як ти новенький… Гайда подивимося, чого Берелі навчив тебе… Еллі, чи не склала б ти шкету пару?
-Із задоволенням! – відповіла дівчина.
Еквідж попросив нас вийти на середину зали й продовжував:
-Пам’ятайте! Надприродні здібності не застосо-вувати… Принаймні тим, у кого вони є!.. Користува-тися можна лише своєю зброєю! Все зрозуміло?
Ми кивнули головами. Я здогадувався, що має відбутися далі. Ми маємо битися з Еллі! «Але це ж не резонно! Ми обоє безсмертні, шкоди один одному завдати не можемо». Я з посмішкою на обличчі вийшов на вказане місце, а Еллі, ставши напроти мене у положенні готовності напасти на здобич, подивилась у мій бік досить звабливо.