-Бій триватиме доти, доки один з вас не зупи-нить іншого! – проголосив Престон. – Розпочнімо!
Мені стало усе ясно. Це таке собі тренування вартових у стилі «поклади суперника на лопатки, потім не дай йому вирватися». Протягом мого роздуму Еллі часу не марнувала – вона розігналася, стрибнула і схватила мене руками за комір гольфу. Відкинула на метрів десять моє тіло від себе та знову прямувала завдати нового удару. Я не встиг підвестися, а вона вже була поруч мене, хотіла кулаком зарядити у живіт. Вартові, що не брали участі у нашому бою, стояли непорушно, не зводили очей з поєдинку. Я ухилився від удару Еллі, але ще не мав наміру битися проти неї, щось трішки застопорився у той момент. Дарма. Вона раптово підняла ногу, стукнула нею у мій ніс. Я впав на спину. Прудка дівчина застрибну-ла на мене, схопила за руки, притискуючи їх до землі. Своїми ступнями вона вперлася у мої коліна. Положення, у якому ми двоє тоді перебували було доволі незвичне. Ненароком наші погляди зустрілись, я побачив, як її обличчя вже тішилося перемогою. Але не тут то було! Єдине, що вона не притисла до підлоги, була моя голова. Тому вирішив попрацювати трішки довбешкою. Я з розгону стукнув своїм лобом їй у лоб, і натиск її рук на мої зап’ястки послабився. Я вивільнив одну ногу, перекрутив лікті Еллі так, що вони вже знаходилися у моєму полоні, різким ударом ногою їй у живіт остаточно позбувся зверхності цієї дівчини. Вона відлетіла і впала… Ми обоє підвелися. Досі, не тямлячи, що робити, я повернувся на сто вісімдесят градусів та й побіг до стіни. Еллі наздога-няла мене. Залізна стіна наближалася, а я все ще рухався із шаленою швидкістю. Я прямував у глухий кут. Нічого іншого на думку не спадало, як підстриб-нути, відштовхнутись від стіни ногою. Таким чином я спромігся, перевертаючись, пролетіти на метрів п’ятнадцять назад, оминаючи Еллі, яка не зупиняю-чись бігла за мною. Раптом вона пригальмувала, обернулася. Ми знову стояли обличчям один до одного. Еллі дістала щось із-за спини. Це був батіг. Довгий чорний батіг вона запустила у повітря, аби його кінцем схопити мене за горло, проте я ухилився. Пригадавши, що в мене під штанами знаходяться мої кинджали, дістав один і наступний її замах батогом був останнім. Я зачепив його своїм ножем та вирвав з її рук, відкинувши далеко разом із дорогоцінним кинджалом від суперника. Еллі не думала про свою зброю. Натомість знову швидко бігла до мене, щоб збити з ніг. Вона замахнулась зверху рукою, напевно, хотіла вдарити мене по голові, та я спромігся уникнути цього. Вже, не втрачаючи ні секунди, схопив її за зап'ясток однією рукою, іншою за інший. Зробив так, щоб її долоні опинилися в неї за спиною, поклав дівчину обличчям додолу, притиснувши коліном до землі, щоб запобігти її втечі. Саме так за нашої першої зустрічі повівся зі мною Адам. Еллі пручалася, але вирватися не могла. Перемога!
-Досить! – пролунав голос Еквіджа. Я відпустив свого супротивника. Ми підійшли до Престона. – Що ж! Хоч на цей раз Адам не схибив… На сьогодні ви двоє можете бути вільні… Продовжимо без вас. Ще дещо попрошу тебе, Еллі. Розкажи Версу те, для чого у цих стінах ми тренуємося й у чому полягає моя з вами співпраця. Сам, на жаль, цього зробити не можу, мені потрібно зустріти Кеффа у аеропорту відразу ж після тренування. Він схоже везе трофей… Ти ж пам’ятаєш, що поки що потрібно знати новому вартовому?
Дівчина подивилася на Престона і відповіла:
-Те що й мені, коли я була новенькою!
-Чудово! Відповідай на усі його запитання у ме-жах розумного!
Чорнявка ніяк не відреагувала на свою поразку, для неї такі заходи були звичною справою. А от я трохи потішився перемогою. Після нас з Еллі до бою стали Стен і Террі, проте я вже не міг побачити їхньої бійки. Ми з загадковою чорнявкою відправи-лися ліфтом угору. Піднявшись на дванадцятий поверх елеватором, опинилися у місці, де можна було замовити чогось поїсти, випити… Цей поверх був їдальнею чи просто куточком відпочинку для працівників… Не простих працівників… Для безсмертних… Я бачив силует кожного, хто перебував там. Стільки сили ще не відчував. Ми з Еллі зайняли вільний столик на двох, потім вона підійшла до бару, замовила нам випивки… Незвичайної випивки… Скуштувавши напій, був шокований. Він п’янив мене!
-Подобається? – розпочала Еллі бесіду з питання про цю алкогольну дивовижу.
-Дуже!.. Що це? – ледь не облизуючись, наголо-сив.
-Шістдесят відсотків медичного спирту, сорок відсотків виноградного сидру.
-Ого! На смак як…
-Вино з горілкою… Дивно, справді?
-Ага… Так ось що мав на увазі Адам, коли казав, що Еквідж може докоряти йому за те, що він пропив мої життя… Адам насолоджувався цією штукою?