Ральф довідався про інше таємне місто — те, що належало старим, — коли вийшов на пенсію, але він не почував себе його рівноправним громадянином, поки не вмерла Керолайн. Те, що відкрилося йому, уявлялося потаємною географією, яка дивовижно нагадує ту, яка була відома йому в дитинстві, — уявлялося місцем, зазвичай ігнорованим світом, що квапиться на роботу або ж на гру. На узбіччі Деррі Старих Шкап існувало ще одне таємне місто — Деррі Проклятих, жахливе місце, населене в основному п’яницями, жебраками й ідіотами, яких не потрібно тримати під замком.
Саме на майданчику для пікніків Лафайєт Чепін познайомив Ральфа з одним із найбільш важливих своїх міркувань… Про те, як перетворюєшся на справжню Стару Шкапу. Це міркування мало відношення до теперішнього життя. Розмова виникла, коли чоловіки щойно познайомилися. Ральф поцікавився, чим займався Фей до того, як почав приходити на майданчик для пікніків.
— Ну, в моєму справжньому житті я був теслею й столяром, — відповів Чепін. оголюючи в широкій посмішці вцілілі зуби, — але все закінчилося майже десять років тому. — Ральф ще подумав тоді, що вихід на пенсію подібний до укусу вампіра — він відправляє тих, хто пережив його, в країну мертвих. І якщо говорити відверто, це було недалеко від істини.
Тепер, залишивши Мак-Ґоверна позаду (принаймні, сподіваючись на це), Ральф пройшов попри кілька рядів дубів і кленів, що відокремлювали майданчик для пікніків від шосе. Після його ранкового візиту на майданчику зібралося близько десятка завсідників, більшість прихопили з собою пакетики з ленчем. Дві сім’ї — Еберлі й Зелли — саме розкидали колоду старих, затертих карт, які зберігалися тут таки, в дуплі старого дуба; Фей і Малер, що був ветеринаром, грали в шахи; непрошені порадники в парі переходили від одного гравця до іншого.
В іграх і полягала роль майданчика для пікніків — як і більшості місць, що належать місту Старих Шкап, — але Ральф вважав, що ігри — так би мовити, лише каркас, обрамлення. Насправді люди приходили сюди, щоб переконати (хоча б тільки себе) в тому, що вони всі ще живуть хоч якимось життям, справжнім чи іншим.
Ральф сів на лавку біля огорожі, бездумно водячи пальцем по порізаній поверхні — імена, ініціали, лайки, — і почав спостерігати за тим, як майже через рівні проміжки часу сідають літаки. Він розсіяно прислухався до розмов. Раз у раз згадувалося ім’я Мей Лочер. Дехто з присутніх знав її, і загальна думка, здавалося, збігалася з думкою місіс Перрін — нарешті Господь виявив свою милість і припинив її страждання. Однак в основному розмови крутилися навколо майбутнього візиту Сьюзен Дей. Як правило, Старих Шкап, що воліють обговорювати функціонування кишечника або серцеві напади, не дуже цікавила політика, але навіть тут тема абортів давала єдину можливість відчути причетність до життя.
— Вона вибрала невідповідне місто для свого візиту і, що найжахливіше, навряд чи здогадується про це, — мовив Малер, уважно оглядаючи шахівницю, коли Фей Чепін взяв штурмом захист його короля. — У нас постійно щось відбувається. Пам’ятаєш пожежу в Блек-Спот, Фею?
Фей гумкнув і вбив останнього Малерового слона.
— А ось я зовсім не розумію оцих платтяних вошей, — сказала Ліза Зелл, беручи зі столу газету й показуючи на фотографію перебраних пікетників біля Центру допомоги жінкам. — Невже вони хочуть повернути ті дні, коли жінки робили собі аборт за допомогою спиць?
— Саме цього вони й домагаються, — вступила в розмову Джорджина Еберлі. — Вони знають: жінка побоїться вмерти, вона народить дитину. Схоже, їм ніколи не спадало на думку, що іноді жінка дужче боїться народити дитину, ніж проткнути себе спицею, щоб позбутися її.
— А яке відношення до всього цього має страх? — запитав один із непрошених порадників, старий з лопатоподібним обличчям на прізвище Педерсен. — Убивство є вбивство, чи дитина всередині чи зовні, така моя точка зору на проблему. Навіть якщо воно таке маленьке, що розгледіти його можна лише під мікроскопом, це однаково вбивство. Тому що воно стало б дитиною, якби йому дали спокій.
— Гадаю, саме це робить тебе Адольфом Ейхманом щоразу, коли ти дрочиш у кулачок, — зауважив Фей і пересунув свого ферзя. — Шах.