— А я Ральф Робертс. Радий з вами познайомитися, містере Вайзере.
— Взаємно. А тепер про ефективність цих препаратів. Дозвольте мені відповісти питанням на питання: чи робить собі ведмідь туалет із телефонної будки?
— Гадаю, рідко, — відповів Ральф, сміючись, здивований тим, що знову може говорити.
— Абсолютно правильно. — Вайзер глянув на упаковки снотворного, вишикувані блакитною стіною. — Хвалити Бога, що я фармацевт, а не комівояжер, містере Робертсе; я вмер би від голоду, намагаючись продати хоч що-небудь подібне в походах від будинку до будинку. У вас безсоння? Почасти я запитую тому, що ви зупинилися біля полиці зі снотворним, але, скоріше, через ваш затуманений погляд.
І тут Ральфа прорвало:
— Містере Вайзере, я був би найщасливішою людиною на землі, якби мав можливість хоч іноді спати по п’ять годин на добу; втім, мене цілком влаштували б і чотири.
— І як довго це триває, містере Робертсе? Чи вам зручніше, щоб я називав вас Ральфом?
— Можна й Ральфом.
— Чудово. У такому разі звіть мене Джо.
— Гадаю, все почалося у квітні. Тижнів приблизно за шість після смерті моєї дружини.
— Прийміть мої співчуття.
— Спасибі, — відповів Ральф, а потім, помовчавши, мовив, як годиться: — Мені дуже тужно без неї, але я був радий, коли її страждання закінчилися.
— Одначе тепер страждаєте ви. Уже… Скільки ж? — Вайзер швидко підрахував на пальцях. — Майже півроку.
Несподівано Ральфа зацікавили пальці фармацевта.
Жодних протуберанців цього разу, але кожна подушечка була немов обкутана яскраво-сріблистим серпанком, наче пальці огорнули в прозору блискучу фольгу.
Він знову подумав про Керолайн і про ті фантоми запахів, на які вона часто скаржилася в останню осінь — запах часнику, нечистот, підгорілого м’яса.
Можливо, те, що відбувалося з ним, було чоловічою альтернативою: у нього симптомом пухлини головного мозку став не головний біль, а безсоння. «Самодіагностика — забавка для дурнів, Ральфе, чому б тобі не перестати?»
Ральф рішуче перевів погляд на приємне обличчя Вайзера.
Ніякого сріблистого серпанку; навіть натяку на серпанок. Ральф був майже певен у цьому.
— Правильно, — підтвердив він. — Скоро півроку. Але здається, що набагато довше.
— Чи є які-небудь повторювані дії? Зазвичай так буває. Чи довго ви лежите в ліжку, перш ніж заснути, чи…
— Справа в тому, що я прокидаюся занадто рано. У мене синдром порушення фаз дельта-сну.
Брови Вайзера поповзли вгору.
— Та ви, як я бачу, прочитали кілька книг із цієї проблеми, правда? — Якби щось подібне зауважив доктор Літчфілд, Ральф угледів би в цьому поблажливість. Однак у тоні Джо Вайзера пролунала не полегкість, а непідробне замилування.
— Я прочитав усе, що є на цю тему в бібліотеці, щоправда, не так вже й багато. — Помовчавши, Ральф додав: — Але мені це анітрохи не допомогло.
— Що ж, дозвольте поділитися тим, що відомо мені, а ви зупиняйте мене, коли я буду вторгатися на вже досліджену вами територію. До речі, як звуть вашого лікаря?
— Літчфілд.
— Так. І звичайно ви купуєте ліки… Де? В «Піплз драґ» чи в «Рексоллі»?
— У «Рексоллі».
— Я так розумію, що сьогодні ви вирішили це зробити інкогніто.
Ральф почервонів… Потім посміхнувся:
— Щось на кшталт цього.
— Так. Немає необхідності уточнювати, чи були ви в Літчфілда з приводу вашої проблеми, правда? Якби ви його відвідали, не було б необхідності досліджувати цей чудовий світ патентованого зілля.
— A-а, тепер зрозуміло, куди я потрапив. Патентовані зілля?
— Називайте це так — я б із більшим задоволенням торгував цією дурнею, роз’їжджаючи у великому червоному фургоні на величезних кумедних жовтих колесах.
Ральф розсміявся, і яскраво-сріблиста хмара навколо білого халата Джо Вайзера вибухнула, коли той теж розсміявся.
— Це єдиний вид торгівлі, до якого в мене схильність, — мовив Вайзер, ледь посміхнувшись. — Із собою я возив би красуню, що виконує хвилюючий східний танець у бюстгальтері з блискітками і шальварах, як у наложниць із гарему… Назвемо її маленькою єгиптянкою, як у старій пісні Костера… Вона стала б своєрідним аперитивом. Крім неї, я запросив би когось, хто вміє грати на банджо. Знаю із власного досвіду, що ніщо так не налаштовує людей на покупки, як гра на банджо.
Вайзер, задоволено оглянувши полиці з ліками, знову подивився на Ральфа.