— A-а, маленький лисий лікар, — сказав Ральф. — Розумію. Спершу Кривавий Цар і центуріони, а тепер ось і лисий лікар. Певно, далі буде…
— Прибережи свій сарказм для інших, Ральфе. Просто тримайся від мене подалі, чуєш? Тримайся подалі.
Почулися гудки, і Ед пропав. Ральф дуже довго дивився на телефонну слухавку, затиснуту в руці, потім повільно поклав її на важіль. «Просто тримайся від мене подалі». А чому б і ні? У нього й своїх проблем вистачає. Ральф повільно пройшов у кухню, поставив так часто рекламовану по телебаченню вечерю (філе пікші, між іншим) у духовку й спробував викинути з голови протести проти абортів, аури, Еда Діпно й Кривавого Царя з його центуріонами.
Це виявилося легше, ніж можна було собі уявити.
Розділ шостий
Літо проминало майже непомітно, як це завжди буває в Мені.
Передчасні пробудження Ральфа тривали, і на той час, коли осінні барви спалахнули на деревах, що ростуть уздовж Гарріс-авеню, він розплющував очі вже о другій п’ятнадцять ночі. Це було зле, однак його обнадіювала майбутня зустріч із Джеймсом Роєм Гонгом, до того ж феєрверк, який він побачив у день знайомства із Джо Вайзером, більше не повторювався. Іноді навколо контурів предметів з’являлося тьмяне мерехтіння, але, як переконався Ральф, варто йому було заплющити очі й, порахувавши до п’яти, знову розплющити їх, як мерехтіння зникало.
Точніше… Зазвичай зникало.
Виступ Сьюзен Дей був призначений на восьме жовтня, п’ятницю, і в міру того як вересень добігав кінця, акції протесту і дебати з приводу заборони абортів ставали все гострішими. Ральф багато разів бачив виступи Еда Діпно по телебаченню, іноді в компанії з Деном Далтоном, але все частіше самого, і він говорив швидко, переконливо, часто з іронією й іскорками гумору не лише в очах, але й у голосі.
Він подобався людям — очевидно, «Друзі життя» залучили до себе таку кількість послідовників, про яку «Наша справа» (політичний натхненник) могла хіба мріяти. Більше не було ні шабашів з ляльками, ні інших акцій насильства, зате пройшло безліч маршів і виступів як одних, так й інших з погрозами й змахами кулаків. Проповідники обіцяли вічні муки в пеклі; учителі закликали до стриманості й розуму; шестеро юнок, що проголосили себе Лесбіяночками Ісуса, були заарештовані за те, що розгулювали перед Першою Баптистською церквою Деррі з гаслами: «Трахни моє тіло».
«Деррі ньюс» повідомила, що поліцейський, який не назвався, сподівається, що Сьюзен Дей підхопить грип, скасувавши з цієї причини свою появу в місті.
Ральф більше не спілкувався з Едом, зате двадцять першого вересня він одержав листівку від Елен із чудовим, радісним повідомленням: «Ура! Маю роботу! Публічна бібліотека Деррі! Приступаю наступного місяця. До зустрічі. — Елен».
Відчуваючи майже такий же щиросердечний порив, як у той вечір, коли Елен зателефонувала йому з лікарні, Ральф зійшов униз, щоб показати листівку Мак-Ґоверну, але двері виявилися зачиненими.
Напевно, пішов до Луїзи… Хоча Луїзи теж немає вдома, пішла пограти в карти з приятельками або в центр за вовною для нового пледа.
Трохи засмутившись, міркуючи про те, чому поблизу ніколи не виявляється нікого, з ким так хотілося б поділитися гарною новиною, Ральф рушив до Строуфорд-парку. Саме там на лавці край ігрового поля він і знайшов Білла Мак-Ґоверна. Білл плакав.
Плакав — можливо, це занадто сильно сказано; просто сльози капали в нього з очей. Мак-Ґоверн, стискаючи в руці хусточку, спостерігав за грою матері з синочком у м’яча.
Час від часу Білл промокав хусточкою очі. Ральф, який ніколи досі не бачив, щоб Мак-Ґоверн плакав — навіть на похороні Керолайн, — зупинився біля майданчика, не знаючи, на що зважитися: підійти до Мак-Ґоверна чи піти собі далі.
Нарешті, зібравши всю свою мужність, він підійшов до лавочки.
— Привіт, Білле, — тихо окликнув він сусіда. Мак-Ґоверн глянув на нього почервонілими, повними сліз очима й зніяковів. Знову промокнув очі й спробував посміхнутися:
— Привіт, Ральфе. Застав мене сопливого. Вибач.
— Усе нормально, — сідаючи поруч, заспокоїв його Ральф. — 3 ким не буває. Що сталося?
Мак-Ґоверн повів плечима, потім знову доторкнувся хусткою до очей.
— Нічого особливого. Я страждаю через ефект парадоксу; ось і все.
— І що це за парадокс?
— Щось доволі незле відбувається з одним із моїх старих друзів, який уперше взяв мене на роботу викладачем. Він помирає.
Ральф здивовано підвів брови, але нічого не сказав.