— Такої динної компанії я ще не бачив, — ні до кого не звертаючись, промовив Хедлі по паузі. — Щось іще?
— Так, сер. Внизу чекає приятель професора Грімо. Він щойно прийшов і хоче вас бачити. Я не думаю, що це дуже важливо, але він член товариства, яке збирається в таверні «Уорвік». Його прізвище Петтіс. Ентоні Петтіс.
— Петтіс? — перепитав доктор Фелл, шкрябаючи підборіддя. — Чи це не той Петтіс, що збирає історії про привиди та пише до них чудові передмови? Гм…. Атож. Мабуть, таки той. Чим він може бути корисний?
— Чим він може бути корисний? — і собі спитав Хедлі. — Я не маю часу на розмову з ним, якщо тільки він не хоче повідомити нам щось важливе. Візьміть у нього адресу й скажіть, що я заїду до нього вранці. Дякую. — Він обернувся до доктора Феллі. — Розповідайте далі про сім веж та про неіснуючу місцевість.
Доктор Фелл зачекав, поки Мілз довів сержанта Бетса до дверей у протилежному кінці великої зали. Чути було лише приглушені голоси, що долинали з кімнати Грімо. З-під арки лилося, освітлюючи всю залу, яскраво-жовте світло. Доктор Фелл вайлувато пройшовся кілька разів по залі, дивлячись то вгору, то під ноги, й оглянув усі троє завішених коричневими шторами вікон. Відхиляючи штори, він переконався, що зсередини вікна щільно зачинені, потім кивнув головою і покликав Хедлі та Ремпола на сходи.
— Перш ніж розмовляти з іншими свідками, бажано, на мою думку, трохи зіставити факти. І поки що ні слова про вежі! Я підведу вас до цього поступово. Хедлі, кілька незв'язаних слів — це єдине вірогідне свідчення, яке ми маємо, бо одержане воно від жертви. Я маю на увазі слова, які тихо й невиразно промовив сам Грімо перед тим, як знепритомніти. Сподіваюся, ми всі їх чули. Пам'ятаєте, ви запитали, чи в нього стріляв Флей? Він заперечно похитав головою. Потім ви спитали, хто це зробив. Що він сказав? Хочу запитати кожного з вас по черзі: що, на вашу думку, ви почули? — Він подивився на Ремпола.
Американець розгубився. Він мав чіпку пам'ять, але перед очима в нього все ще стояла кривава рана в грудях і вигнута від болю шия. Якийсь час він вагався, потім відповів:
— Перше, що він сказав, мені почулось ніби «холод»…
— Дурниці! — перебив його Хедлі. — Я все записав. Він сказав «торба», хоч я й не збагну, якого біса…
— Спокійно! — зупинив його доктор Фелл. — Ваші нісенітниці ще гірші, ніж мої. Кажіть далі, Теде.
— Ну, я не можу твердити напевне, але потім мені начебто почулося: «не самогубство… не міг по вірьовці». І ще окремі слова: «дах», «сніг», «гай». А останнє, що я почув, було: «дуже яскраве світло». Знову ж таки не можу твердити, що все було сказано саме в такій послідовності.
— Все у вас перекручено, — поблажливо й трохи ніяково мовив Хедлі. — Навіть якщо двоє-троє слів і мають якийсь сенс. Водночас мушу визнати, що мої записи важать не багато більше. Після слова «торба» він сказав «солона» і «жах». Ви слушно запам'ятали «вірьовку», хоч про самогубство я нічого не чув. Був і «дах» та «сніг». «Дуже яскраве світло» було пізніше, а потім — «револьвер», «гай» і, нарешті, «не звертайте на бідолашного…» Оце й усе.
— О Господи! — вигукнув доктор Фелл, переводячи погляд з одного на другого. — Це жахливо. Джентльмени, я святкуватиму перемогу над вами. Я поясню, що він сказав. Я не чув усього його бурмотіння, але смію заважити, що обидва ви далекі від істини.
— Ну, а що почули ви? — запитав Хедлі.
— Я почув кілька перших слів, — походжаючи по кімнаті, промовив Фелл. — Тільки вони мають значення, якщо я не помиляюсь. А все інше — пусте.
— Пусте? — перепитав Ремпол. — А хіба про самогубство піхто не згадував?
— Не згадував і не збирається згадувати! — піднявши записника, вигукнув Хедлі. — Щоб дати всьому цьому якийсь лад, Ремполе, я для порівняння записав усе, що, як вам здається, ви почули. Ось ваш список «холод», «не самогубство», «не міг по вірьовці», «дах», «сніг», «гай», «дуже яскраве світло». А це — мій список: «торба», «солона», «жах», «не міг по вірьовці», «дах», «сніг», «дуже яскраве світло», револьвер», «не звертайте на бідолашного…» Ось, що ми маємо. І, як завжди, Фелле, з вашою буйною фантазією ви найбільше вірите у найбезглуздіше. Я міг би звести все докупи, але що в біса підказує нам умирущий, говорячи про торбу, сіль і жах?
— Так-так, — почав доктор Фелл, дивлячись на свою погаслу сигару. — Ану, давайте дещо з'ясуємо. Загадок багато. Треба розібратися не поспішаючи… По-перше, мій друже, що сталось у цій кімнаті після того, як пролунав постріл і Грімо був убитий?