— Ваше невдоволення показує, що ви зі мною згодні. Як ви самі доречно зауважили, вмирущі просто так про торби по говорять. Він справді сказав саме так, Хедлі. Я добре чув. Ви запитали його, хто стріляв, правда ж? Чи то був не Флей… Він заперечив. А на ваше запитання, хто ж тоді, відповів «Хорват».
— Це ж його власне прізвище, ви самі сказали.
— Так, — погодився доктор Фелл. — І якщо це вас заспокоїть, то скажу, що це не була суто детективна робота і я не показував вам джерел моєї інформації в тій кімнаті. Я покажу їх зараз, хоча, Бог свідок, я вже один раз і намагався зробити це.
А суть ось у чому. Ми довідуємося від Теда Ремпола про дивного відвідувача таверни, який погрожує Грімо й багатозначно натякає на «похованих живцем». Грімо сприймає погрозу серйозно. Він знає відвідувача, знає, про що той говорить, і відтак навіщось купує картину, на якій зображено три могили. Коли ви запитали в Грімо, хто в нього стріляв, він відповів: «Хорват», — і додав щось про соляні шахти. Чи не здається вам дивним те, що в кімнаті французького професора над каміном висить щит, а на ньому якийсь чудернацький герб з незрозумілим написом?
— Гадаю, геральдику ми облишимо, — саркастично посміхнувся Хедлі. — Що ще?
— То герб Трансільванії. Звичайно, мертвий від самої війни, навряд чи добре відомий в Англії, та й у Франції теж. Спочатку слов'янське прізвище, потім слов'янський герб. Далі — ті книжки, які я вам показував. Знаєте, що то за книжки? Переклади з англійської на угорську. Я не міг удати, що читаю їх…
— Слава Богу!
— … але міг принаймні розпізнати збірку творів Шекспіра, «Листи Йоріка до Елізи» Стерна та «Нарис про людину» Поупа. Мене це дуже здивувало, і я їх переглянув.
— Чому здивувало? — поцікавився Ремпол. — Такі дива є в будь-чиїй бібліотеці, у вашій власній теж.
— Звичайно. Але припустімо, що вчений француз бажає читати твори англійських письменників. Він читатиме їх у перекладі французькою мовою або ж в оригіналі, але, гадаю, не наполягатиме, щоб їх спочатку переклали угорською. Одне слово, то були твори не угорських письменників і навіть не французьких, щоб француз міг удосконалювати свою угорську. То були книжки англійських авторів. А це означає: хоч би кому ці книжки належали, його рідна мова — угорська. Я проглянув їх усі з надією знайти ім'я, і на титульній сторінці однієї таки знайшов: «Кароль Грімо Хорват, 1898». Цього було досить.
Якщо його справжнє прізвище було Хорват, то чому він його так довго приховував? Згадайте слова «поховані живцем» та «соляна шахта». В них є натяк. Та коли ви запитали, хто в нього стріляв, він сказав «Хорват». У таку хвилину про себе ніхто не говоритиме. Він мав на увазі не себе, а когось іншого на прізвище Хорват. Поки я про це думав, шановний Мілз, розповідаючи про відвідувача таверни, сказав, що прізвище в того Флей і, хоча раніше він його ніколи не бачив, той чоловік дуже йому когось нагадував, а коли розмовляв, то ніби пародіював Грімо. Чи не нагадував він доктора Грімо? Брат, брат, брат! Бачите, було три труни, але Флей згадував лише про двох братів. Чи не був професор Грімо третім?
Поки я розмірковував про це, увійшла мадам Дюмон — безперечно, слов'янка. Якби мені вдалося з'ясувати, що Грімо — виходець із Трансільванії, то легше було б дізнатися про його минуле. Але робити це треба було делікатно. Ви звернули увагу на фігурку буйвола на столі в Грімо? Про що вона вам говорить?
— Принаймні про Трансільванію вона не говорить нічого, — буркнув старший інспектор. — Скоріше про Дикий Захід… Бізони… Індіанці… Розповідайте далі. Тому ви й запитали в мадам Дюмон, чи був Грімо у Сполучених Штатах?
— Це запитання здавалося зовсім простим, і вона відповіла не вагаючись, — кивнув головою доктор Фелл. — Бачте, якби він купив цю фігурку в антикварній крамничці в Америці… Гм… Я був в Угорщині, Хедлі. Я їздив туди молодим, коли ще тільки прочитав Стокерове оповідання «Дракула». Трансільванія була єдиним місцем у Європі, де розводили буйволів і використовували їх як волів. У той час в Угорщині було багато релігій, а в Трансільванії — одна, унітаріанська. На моє запитання, яку релігію вона сповідує, мадам Дюмон відповіла, що вона — унітаріанка. Потім я пішов з козиря. Якби Грімо не був ні в чому винний, це не мало б значення. Я назвав «Сім веж», або «Зібентюрмен», єдину в'язницю в Трансільванії, де в'язнів примушували працювати в соляних шахтах. Я навіть не сказав, що то в'язниця. Моє запитання мало не вивело її з рівноваги. Тепер вам, гадаю, зрозуміло моє зауваження щодо семи веж та неіснуючої місцевості. Бога ради, дасть мені хто-небудь сірники?