— Б'юсь об заклад, він п'є й мінеральну воду, — збуджено сказав доктор Фелл. — Присягаюся всіма святими, він п'є мінеральну воду й читає таке для забави. Присягаюся…
Хедлі штовхнув доктора Фелла ліктем, щоб той замовк, і, звертаючись через кімнату до Розетти, відрекомендувався їй сам і назвав своїх супутників.
— Звичайно, міс Грімо, мені не хотілося турбувати вас у таку хвилину…
— Прошу вас, не треба! — благально промовила дівчина. — Я хочу сказати, не згадуйте про це. Знаєте, я любила його, але не так, щоб було боляче, поки хтось не нагадає. Тоді мені робиться дуже важко.
Вона сиділа така напружена, що, почувши вже перші слова Хедлі, відразу здригнулася і обхопила голову руками. При світлі від каміна знову можна було помітити контраст між виразом її очей та обличчя. Це був мінливий контраст. Як і в матері, в неї було широке, по-слов'янському вродливе обличчя. В якусь мить воно ставало напруженим, а погляд видовжених карих очей залишався лагідним і сором'язливим, немов у попівни. Наступної миті обличчя розслаблювалось, а очі виблискували, як у дочки диявола. На Розеттиному обличчі вирізнялися тонкі, загнуті зовнішніми кінцями вгору брови та великий чутливий рот. Дівчина була схвильована, нетерпляча й загадкова. Поруч із нею безпорадно стояв Менген.
— Одну річ я все ж таки мушу знати, перш ніж ви розпочнете суворий допит. — Нервово постукуючи кулачком по бильцю крісла, Розетта кивнула головою в бік маленьких дверей у протилежному кінці кімнати й повела далі: — Стюарт… показував вашому детективові вихід на дах. Це правда, що він… увійшов… убив, мого батька і… вийшов без… без…
— Дозвольте мені пояснити, Хедлі, — спокійно втрутився доктор Фелл.
Ремпол знав, що Фелл вважає себе взірцем тактовності. Часто ця тактовність бувала дуже незграбна, але його переконаність у тому, що він робить важливу справу, його добра вдача та цілковита простота давала такі наслідки, яких не могла досягти ніяка витонченість. Здавалося, доктор Фелл, сам падаючи, співчуває вам і ладен прийти на допомогу. І люди відкривали йому душу.
— Звичайно, неправда, міс Грімо. Ми знаємо, як зловмисник утнув цей трюк, хоч і не знаємо, хто він. (Дівчина кинула на нього швидкий погляд). Навіть більше, суворого допиту не буде, а ваш батько ще має шанси вижити. Чи не зустрічав я вас раніше, міс Грімо?
— Ви намагаєтеся заспокоїти мене, — кволо усміхнулася дівчина. — Бойд мені розповідав про вас, але…
— Ні, я серйозно, — примружив очі доктор Фелл. — Гм… Ага, згадав! Ви навчаєтесь у Лондонському університеті? Ну звичайно! І ви — член своєрідного дискусійного гуртка. Я був там якось у справах, коли ваш гурток саме провадив дискусію про жіночі права. Було таке?
— В цьому вся Розетта, — осміхнувся Менген. — Вона переконана феміністка. Вона…
— Хе-хе-хе, — посміхнувся доктор Фелл. — Тепер я пригадую! Вона, може, й феміністка, мій друже, але допускає при цьому разючі ляпсуси. Пам'ятаю, та дискусія закінчилася такою жахливою колотнечею, якої я на зібраннях пацифістів ще ніколи не бачив. Ви були на боці тих, хто стояв за жіночі права і проти тиранії чоловіків. Так-так. Ви сиділи дуже бліда, серйозна й урочиста доти, доки ваш власний погляд збігався з тим, що ви чули. Говорилося про речі, які викликали велику пошану, але вигляд ви мали незадоволенні Поки одна непоказна жіночка хвилин двадцять розповідала про те, що потрібно жінці для ідеально щасливого життя, ваше незадоволення наростало. Тому, коли нарешті надійшла ваша черга висловитись, ви своїм дзвінким, сріблястим голосом заявили, що для ідеально щасливого життя жінці потрібно менше балачок, а більше копуляції.
— Боже праведний! — підхопився Менген.
— Ну, я так гадала… тоді, — невдоволено промовила Розетта. — Але ви не повинні думати…
— А може, про копуляцію ви прямо й не згадували, — вголос розмірковував доктор Фелл. — Так чи так, а той ефект описати важко. Щоб заспокоїтися, мені довелося випити води. До такого, друзі мої, я не звик. Це було схоже на вибух бомби в акваріумі. Цікаво, ви з містером Менгеном часто обговорюєте цю тему? Про що ви розмовляли, наприклад, сьогодні ввечері?
Обоє почали відповідати одночасно й безладно. Доктор Фелл весело всміхнувся, й вони здивовано замовкли.
— Отже, ви переконалися, що розмови з поліцією боятися не слід і можна говорити про все цілком вільно. Гаразд. А тепер повернімося лицем до справи й з'ясуймо для себе все, що мас до неї підношення. Згода?