— Тому й міс Грімо не любить його?
— Міс Грімо не любить його? — перепитав Мілз, широко розплющивши очі. — Атож, я помічав це, але не був певний.
— А чого йому так подобаються ночі Гая Фокса?
— Гая Фо… — Мілз здивовано замовк, потім осміхнувся й повів далі: — А-а! Я відразу не зрозумів. Бачте, він дуже любить дітей. Двоє його власних загинули кілька років тому. Як мені відомо, вони впали з даху… Це була одна з тих безглуздих трагедій, яких ми позбудемось, коли побудуємо в майбутньому більший, величніший, просторіший світ. — По цих його словах обличчя в доктора Фелла налилося кров'ю, але Мілз говорив далі. — Його дружина не пережила горя. Згодом у нього почав слабнути зір… Він любить спілкуватися з дітьми, та в нього й у самого ніби дитяче мислення, незважаючи на певні розумові здібності. — Мілз закопилив губу. — Він ніколи не пропускає нагоди побути п'ятого листопада серед дітей. Це день народження одного з його нещасних нащадків. Він цілий рік заощаджує гроші, щоб купити ілюмінацію та прикраси й змайструвати кумедне опудало Гая Фокса для…
Постукавши, до кімнати ступив сержант Престон.
— Внизу нікого немає, — доповів він. — Джентльмен, якого ви хотіли бачити, мабуть, пішов додому. А оце щойно приніс для вас хлопець із лікарні. — З цими словами сержант передав старшому інспекторові конверт і квадратну коробочку, схожу на скринечку для коштовностей. Хедлі дістав записку, перебіг її очима й вилаявся.
— Відійшов — і ні слова! — кинув він. — Ось, читайте!
Доктор Фелл почав читати. Ремпол заглянув йому через плече. В записці говорилося:
«Старшому інспекторові Хедлі:
Бідолашний Грімо помер об 11.30. Посилаю вам кулю. Гадаю, вона випущена з револьвера калібру 0,38 дюйма. Я намагався зв'язатися з поліційним лікарем, але він заклопотаний іншою справою, тому надсилаю її вам. Перед смертю професор Грімо опритомнів. Те, що він сказав, можуть, крім мене, засвідчити дві мої медичні сестри. Та, можливо, він марив, і я мушу бути обережним. Я знав його досить добре, але зовсім не знав, що в нього є брат.
Повідомивши мені про це, професор Грімо сказав дослівно таке: «Це зробив мій брат. Я не думав, що він стрілятиме. Бог його знає, як він вибрався з тієї кімнати. Цієї секунди він там, а наступної його там уже немає. Візьміть олівець і папір, швидше! Я хочу сказати вам, хто мій брат, аби ви не подумали, що це марення».
Від напруження в нього почалася кровотеча, і він помер, не сказавши більше нічого. Чекаю вказівки щодо тіла. Якщо можу чимось допомогти, дайте знати.
І. Г. Петерсон, доктор медицини».
Всі перезирнулися. Загадка залишалася складною й нерозгаданою, факти справжніми, свідчення перевіреними. Але залишався й страх перед безтілесною людиною. Помовчавши, старший інспектор сумно повторив:
— Бог його знає, як він вибрався з тієї кімнати.
Друга труна
ЗАГАДКА ВУЛИЦІ КАЛІОСТРО
9. Розкрита могила
Доктор Фелл знічев'я пройшовся по кімнаті, зітхнув і сів у велике крісло.
— Брат Анрі… — пробурчав він. — Гм… Атож… Боюся, нам доведеться повернутись до брата Анрі.
— К бісу брата Анрі! — знуджено промовив Хедлі. — Спочатку повернімося до брата П'єра. Він знає! Чому немає ніякої звістки від констебля? Де той, кого послали по брата П'єра до театру? Прокляті, поснули й…
— Ми не повинні цього боятися, — урвав розгніваного Хедлі доктор Фелл. — Брат Анрі саме цього й бажає. Тепер, коли ми знаємо останні слова Грімо, у нас нарешті є ключ…
— Від чого?
— Від змісту слів, яких ми не могли зрозуміти. На жаль, тепер вони нам не допоможуть, хоча теоретично ми й можемо визнати, що вони означають. Боюся, доктор Грімо загнав нас у глухий кут. Він нічого не говорив нам, а скоріше, намагався запитати нас.
— Як це?
— Хіба ж не зрозуміло, що це саме так? Грімо сказав: «Бог його знає, як він вибрався з тієї кімнати. Цієї миті він там, а наступної його вже немає». Спробуймо розікласти на полички усі слова з цього вашого дорогоцінного записника. У вас із Тедом трохи різні версії, але почнімо з тих слів, які в обох у вас не викликають сумніву. Відкладімо вбік першу загадку. Думаю, щодо слів «Хорват» та «соляна шахта» ми можемо бути певні. Відкладімо також ті, щодо яких згоди немає. Що залишається в обох ваших списках?
— Почнімо з мене, — ляснув пальцями Хедлі. — Залишається: «Він не міг з вірьовкою», «дах», «сніг», «гай», «надто яскраве світло». Отже, якщо ми спробуємо звести докупи всі ці слова, то матимемо щось на зразок: «Бог його знає, як він вибрався… Він не міг скористатися вірьовкою ні для того, щоб піднятися на дах, ні для того, щоб спуститися на сніг. Цієї миті він там, а наступної його вже немає. Було надто яскраве світло, щоб я не розгледів кожного його руху…» Хоча… стривайте! А як щодо…