— А тепер порівняйте розбіжності, — запропонував доктор Фелл, — Тед почув: «Не самогубство». Загалом ці слова можна зрозуміти й так: «Це не самогубство. Я себе не вбивав». Ви почули слово «револьвер», яке не важко узгодити з іншими: «Я не сподівався, що він стрілятиме». Бачите, всі ключі до розгадки обертаються на запитання. Це перша з усіх відомих мені справ, де жертва така сама допитлива, як і решта учасників.
— А як щодо слова «гай»? Воно нікуди не підходить.
— Підходить, — похмуро глянув на Хедлі доктор Фелл. — Воно найлегше з усіх, але може виявитися найхитрішим, і нам не слід поспішати використовувати його. Все залежить від того, в яких обставинах звучать слова. Коли проаналізувати, яку асоціацію викликає те чи те слово у різних людей, і загадати слово «гай» природознавцеві, то він, певно, відповість «ліс», а от історик, найімовірніше, скаже… Ну, швидко думайте, що?
— Фокс! — не вагаючись, вигукнув Хедлі й після напруженої паузи запитав: — Ви маєте на увазі, що ми повертаємося до розмови про маску в карнавальну ніч Гая Фокса чи щось таке?
— Ну, про неї говоримо не тільки ми, — потер чоло доктор Фелл. — Мене не здивує, якщо така маска впала комусь в око десь у місті недалеко звідси. Що ви на це скажете?
— Я скіпку, що мені треба побалакати з містером Дрейменом, — похмуро відповів старший інспектор. Підійшовши до дверей, він здивовано побачив, що їх жадібно підслуховує Мілз, притиснувшись кістлявим обличчям до товстої шибки.
— Спокійно, Хедлі! — застеріг старшого інспектора доктор Фелл. — Це на вас не схоже. Ви вмієте бути незворушним, мов гвардієць у почесній варті, коли літають загадкові тарілки, але не вмієте тримати себе в руках, коли бачите щось цілком зрозуміле. Нехай наш юний друг слухає. Йому це було корисно, навіть якщо він почув лише кінець нашої розмови. — Він усміхнувся. — А хіба це кинуло підозру на Дреймена? Навпаки. Пам'ятаєте, ми не закінчили зводити докупи складові частини нашої картинки-крутиголовки. Бо не врахували однієї дрібниці: слів, які ви чули самі. Рожева маска мала навести Грімо на думку про Дреймена, як вона, здається, навела на цю думку кількох інших людей. Але Грімо знав, чиє обличчя було під маскою. Тому ми маємо цілком вірогідне пояснення його останніх слів, які ви занотували: «Не скидай-то на бідолашного…». Здається, він ставився до Дреймена дуже прихильно. — Помовчавши, доктор Фелл обернувся до Мілза. — Приведіть його сюди, друже!
Коли двері за Мілзом зачинилися, Хедлі стомлено сів, дістав із нагрудної кишені прим'яту сигару й відтяг пальцями комір, який враз зробився йому надто тісним.
— Мистецтво влучно стріляти? — запитав він сам себе згодом. — Туго напнута вірьовка й сміливий молодик на… Гм… — Втупившись поглядом у підлогу, він із досадою промовив: — Я, мабуть, з'їжджаю з глузду. Нормальна людина про таке не подумає. У вас є конкретні пропозиції?
— Так. Трохи згодом, з вашого дозволу, я застосую метод Гросса.
— Що ви застосуєте?
— Метод Гросса. Ви забули? Ми про нього сьогодні вже згадували. Треба дуже обережно взяти з каміна увесь спалений та недопалений папір і спробувати за методом Гросса прочитати, що на ньому написано… Спокійно! — кинув він, бо Хедлі зневажливо гмукнув. — Я не сподіваюся прочитати все чи бодай половину, але рядок тут, рядок там підкаже, що було для Грімо важливіше, ніж зберегти власне життя. Отак воно.
— І як же цей фокус робиться?
— Самі побачите. Майте на увазі, я не запевняю, нібито можна щось прочитати на геть спаленому папері, але на тому, який залишається всередині й тільки почорнів, можна. Інших пропозицій у мене немає, от хіба що… Що там таке?
Сержант Бетс, тепер уже не такий обліплений снігом, незграбно ввійшов до кімнати. Причиняючи двері, він ще раз пересвідчився, що за ними нікого немає, і доповів:
— Я оглянув задній двір, сер, і два прилеглих. Перевірив усі паркани. Ні слідів ніг, ні будь-яких інших ніде немає… Але одну рибку ми з Престоном, здається, таки спіймали. Коли я повертався, сходами вниз збіг високий старий чолов'яга, довго, мов чужий, порпався, поки знайшов пальто й капелюха, а потім кинувся до надвірних дверей. Він каже, що його прізвище Дреймен і що він тут мешкає, але ми подумали…
— Гадаю, ви самі переконаєтеся, що він погано бачить, — кинув доктор Фелл. — Нехай зайде.