— Чи помогла б якась свиня… — непевно промовив Хедлі. — Ні, Фелле, ми збилися з дороги. Все це — фантазії. Такого не може бути. Крім того, вони б не вибралися з могил. Вони померли б.
— Померли б? — байдуже перепитав доктор Фелл. — Ви забуваєте про лопату.
— Яку лопату?
— Ту, що її забув з переляку якийсь бідолаха, коли викопав могилу. У в'язниці, навіть у найгіршій, такого недбальства ніколи не пробачать і негайно пошлють забрати лопату. Чоловіче, я бачу цю справу з усіма подробицями, навіть не маючи доказів. Згадайте, що казав професорові Грімо отой божевільний Флей у таверні «Уорвік»… Отже, по лопату повертаються кілька озброєних досвідчених наглядачів. Вони бачать чи чують те, що міг побачити чи почути Дреймен, і чого так боявся Грімо. Наглядачі не здогадуються про обман і діють досить гуманно: розбивають труни і звільняють обох майже непритомних, але живих братів.
— І не женуться за Грімо? Чому ж вони не перевернули всієї Угорщини в пошуках втікача і…
— Гм… Атож… Я теж думав про це. Адміністрація в'язниці саме так і зробила б, якби не розуміла, яка небезпека їй загрожує. Що сказало б начальство, якби довідалось, що таке сталось у в'язниці? То, може, краще промовчати? Адже тримати у в'язниці під пильним наглядом двох братів і мовчати про третього — це спокійніше.
— Це дише припущення, — зауважив Хедлі після паузи, — Але я, якщо все це правда, скоро повірю в злих духів. Бачить Бог, Грімо дістав те, що заслужив. Одначе знайти його вбивцю — наш обов'язок. Якщо це вся історія…
— Звичайно, це ще не вся історія, навіть якщо все в ній правда, а це, до речі, найгірше. Ви згадали про злих духів. Мені здається, злішого духа, ніж Грімо, немає, але цей ікс, ця безтілесна людина, цей брат Анрі… — Він махнув палицею. — Чому? Чому П'єр Флей боїться його? Те, що Грімо міг боятися свого ворога — зрозуміло, але чому його боїться навіть спільник Флей? Чому боїться досвідчений ілюзіоніст, коли цей брат Анрі — божевільний або не такий хитрий, як диявол?..
— Ідіть додому, якщо хочете, — промовив Хедлі, сховавши записника й застебнувши піджак. — Ми тут усе закінчили. А я побалакаю з Флеєм. Хоч би хто був цей брат, а Флей його знає і неодмінно скаже. Я вам це обіцяю. Огляну й Дрейменову кімнату, але багато я від цього не чекаю. Флей — ключ до всієї загадки. І він виведе нас на вбивцю. Ходімо?
До наступного ранку вони ще не знали, що Флей на той час був уже мертвий. Його застрелили з того самого револьвера, що й Грімо. Хоча це й сталося на очах у свідків, убивцю вони не бачили, і слідів своїх ніг на снігу він не залишив.
11. Убивство-чаклунство
Наступного ранку, о дев'ятій годині, доктор Фелл застав своїх гостей у дрімоті. Ремпол уночі спав дуже мало. Коли вони з Феллом повернулися додому, було вже пів на другу ночі, але Дороті бажала знати всі подробиці, а Ремпол був зовсім не від того, щоб ними поділитися. Вони запаслися сигаретами та пивом і пішли до своєї кімнати; там Дороті, мов Шерлок Холмс, поскидала на підлогу подушки з канапи, всілася на них і з мудрим виразом на обличчі, тримаючи в руках кухоль пива, слухала, а її чоловік ходив по кімнаті й розповідав. Її думка була тверда, але не зовсім зрозуміла. Вона задоволено слухала про мадам Дюмон і Дреймен», одначе виявляла глибоку антипатію до Розетти. Навіть коли Ремпол процитував їй висловлений Розеттою в дискусійному гуртку девіз, я яким обоє вони, до речі, були згодні, своєї думки про неї Дороті по змінила.
— Запам'ятай мої слова, — впевнено сказала вона, наставивши на нього сигарету, — ота блондинка з незвичайним обличчям у цій справі якось замішана. Вона нещира, хлопче. Б'юсь об заклад, з неї не вийшло б навіть доброї… е-е… куртизанки, якщо користуватися її термінами. Якби я ставилася до тебе так, як вона ставиться до Бойда Менгена, і ти не заткнув би мені рота шкарпеткою, то я б узагалі з тобою не розмовляла. Ти розумієш, що я маю на увазі?
— Не варто її осуджувати, — сказав Ремпол. — Крім того, що поганого вона зробила Менгенові? Наскільки мені відомо, нічого. Та й не думаєш же ти серйозно, що вона могла вбити свого батька, якби навіть і не була в тій кімнаті внизу?