— Звісно, що ні! Вона просто не могла б надягти того маскарадного костюма і ошукати мадам Дюмон, — погодилася Дороті, замислено дивлячись на чоловіка великими карими очима. — Мадам Дюмон і містер Дреймен, гадаю, теж не винні. А щодо Мілза… Мілз, здається, досить самовпевнений тип. Ти вважаєш, він каже правду?
— Так
— У мене геніальна ідея! — замислено промовила вона, підносячи до рота сигарету. — Тих двох, кого я найбільше підозрюю, на кого найлегше було б завести справу, ви не бачили. Це — Петтіс і Бернабі.
— Що?!
— Атож. Але Петтіс відпадає. Він дуже невисокого зросту, чи не так? Доктор Фелл з його ерудицією, гадаю, навіть сказав би — низького. Я оце пригадала одну історію. Не пам'ятаю вже, де її прочитала, але вона в тій чи тій формі зустрічається в кількох середньовічних оповідях. Пам'ятаєш? Високий рицар у латах і заборолі приїжджає на турнір і всіх підряд перемагає. Тоді проти нього виступає наймогутніший з рицарів, зненацька б'є його просто в забороло й збиває з голови шолом. І тоді виявляється, що це — молодий вродливий юнак, зріст якого для панцира надто малий…
— Люба, — глянувши на неї, з почуттям власної гідності сказав Ремпол, — це нісенітниця. Це найбезглуздіша ідея, яка… Ти серйозно вважаєш, що Петтіс міг мати фальшиву голову й накладні плечі?
— Ти надто обережний, — наморщила носа Дороті. — Як на мене, ця думка заслуговує на увагу. Підтвердження? Гаразд. Хіба Мілз не говорить про блискучу голову й про те, що вона була ніби зроблена з пап'є-маше? Що ти на це скажеш?
— Скажу, що це жах. А практичнішої думки в тебе немає?
— Є, — відказала Дороті, але цього разу, правда, уже з меншим запалом. — Хоч це майже неможливо. Чому вбивця прагнув не залишати слідів своїх ніг? Ви всі дошукуєтесь якихось страшних і складних причин. І воднораз сходитеся на думці, що вбивця просто вирішив пожартувати з поліцією. Дурниці, любий! Що можна подумати про те, чому вбивця прагнув не залишати слідів? Чому? Бо вони в нього такі виразні, що одразу виказали б його. Отже, він має якусь ваду, або щось інше, що вказало б на нього, якби він залишив сліди ніг…
— А…
— А ти згадав, що в того Бернабі скалічена нога…
Перед світанком Ремпол нарешті заснув. Йому снилися сни, в яких Бернабі зі скаліченою ногою здавався ще лиховіснішим, ніж той, у кого була фальшива голова…
Коли цього недільного ранку близько дев'ятої години доктор Фелл постукав у двері, Ремпол зіскочив з ліжка, поголився, квапливо одягся й, спотикаючись, рушив мовчазним будинком. Для доктора Фелла було ще рано, і Ремпол подумав, що за ніч з'явилися свіжі новини. В коридорах було холодно. Навіть велика бібліотека, де в каміні палав вогонь, мала такий вигляд, який буває в кімнаті, коли люди, підхопившись на світанку, збираються, щоб устигнути на поїзд. Сніданок на трьох стояв накритий в еркері, звідки було видно ряд будинків з пласкими дахами. День був сірий. Небо заволокли снігові хмари.
Доктор Фелл, уже вдягнений, сидів біля столу, підперши голову руками, й читав газету.
— Брат Анрі, — буркнув він і ляснув долонею по газеті. — Атож. Знову він. Щойно подзвонив Хедлі й розповів подробиці. Він буде тут з хвилини на хвилину. Ось почитайте для початку. Коли вчора ввечері нам здавалося, що перед нами важка проблема… Подивіться сюди! Я, як і Дреймен, не можу повірити. Це нове вбивство витіснило вбивство Грімо з першої сторінки. Добре, що газетярі не вловили зв'язку між цими двома вбивствами, а може, цього не сталося завдяки Хедлі.
Ремпол, поки йому подали каву, перебіг очима заголовки. Один з них, яким автор, мабуть, дуже пишався, був: «Чаклун убиває чаклуна». Були ще: «Загадка вулиці Каліостро», «Друга куля — для тебе!»
— Вулиця Каліостро? — запитав Ремпол. — Де в біса ця вулиця? Здається, я чув такі дивні назви, але цієї…
— Звичайно, ви не могли про неї чути, — зауважив доктор Фелл. — Це одна з тих вуличок, що загубилися в центрі Лондона. На неї можна натрапити лише випадково, коли схочеш скоротити відстань. Так чи так, а від будинку Грімо до вулиці Каліостро пішки йти не більше трьох хвилин. Це глухий завулок, що проходить паралельно до Гілфорд-стріт на протилежному боці Рассел-сквер і являє собою продовження Лембз-Кондуїт-стріт. Наскільки я пам'ятаю, там багато крамничок ремісників та будинків з умебльованими кімнатами. Брат Анрі вбив Грімо, пішов на Каліостро-стріт, повештався трохи й довершив справу.
Ремпол почав читати газетну хроніку: