Хедлі склав аркуша й поклав його у свій чемоданчик.
— Атож, він був непоганим артистом, — промовив доктор Фелл, запалюючи люльку. — Шкода, що братові Анрі довелося… А що було потім?
— Допоможе це нам знайти брата Анрі чи ні, але знайти його тимчасову схованку на Каліостро-стріт ми повинні. — вголос міркував Хедлі. — Постає запитання: куди йшов Флей? Він мешкав у будинку 2–6 на початку Каліостро-стріт, пройшов трохи більше, ніж половину вулиці, й був убитий посеред бруківки, між будинками номер вісімнадцять праворуч і номер двадцять один ліворуч. Я послав Сомерса, щоб він, починаючи з цих номерів і далі, перевернув догори ногами кожен будинок і з'ясував, чи не виявиться там нового, чи підозрілого, чи якогось іншого незвичайного мешканця. Там багато жінок, хазяйок умебльованих кімнат тощо, але це не має значення.
Доктор Фелл, сидячи у великому глибокому кріслі, покуйовдив свій чуб.
— Так. Але я не став би приділяти увагу лише одному кінцю вулиці, — мовив він. — А що як Флей тоді від когось утікав?
— Утікав у глухий кут? — вихопилося в Хедлі.
— Все це не так! — вигукнув доктор Фелл, випроставшись у кріслі. — Ця уявна простота може звести з розуму. Фокус у чотирьох стінах. Потім вулиця. По снігу йде чоловік. Зойк. Якісь слова. Постріл. Свідки обертаються, а вбивці немає. Де він? Може, револьвер пролетів у повітрі, вистрілив Флеєві в спину й відлетів убік?
— Нісенітниця!
— Знаю, що нісенітниця. І все ж таки я запитую, — кивнув головою доктор Фелл. Скинувши з носа окуляри, він затулив очі долонями. — Я запитую: яке відношення все це може мати до Рассел-сквер? Якщо взяти до уваги те, що там усі під підозрою, то чи не можемо ми з декого підозру зняти? Навіть коли в будинку Грімо нам хтось і казав неправду, ніхто з них кольта на середину Каліостро-стріт не кидав.
— Я забув сказати, — саркастично посміхнувся старший інспектор, — що з одного-двох підозру можна було б зняти, якби вбивство на Каліостро-стріт сталося трохи пізніше чи навіть раніше. Флея вбито о десятій двадцять п'ять. Іншими словами, через п'ятнадцять хвилин після Грімо. Брат Анрі передбачив, що ми, як тільки здійметься тривога, пошлемо когось знайти Флея, і він або хтось інший завдяки своєму фокусові із зникненням випередив нас.
— Або хтось інший? — перепитав доктор Фелл. — Цікаво, чому хтось інший?
— Саме це я й хочу з'ясувати, — промовив Хедлі. — П'ятнадцять хвилин після вбивства Грімо! Я вивчаю нові нюанси злочину, Фелле. Якщо бажаєш учинити кілька хитро спланованих убивств, то не конче вчиняти одне, а потім чекати драматичного моменту, щоб учинити друге. Друге вбивство треба вчиняти відразу після першого, поки ніхто, в тім числі й поліція, не може згадати, де, хто й коли був у певний час. Ми можемо це зробити?
— Ну, — буркнув доктор Фелл, щоб не казати, що особисто він зробити цього не може. — Згадати не важко. Спробуймо. Ми прибули до будинку Грімо… Коли?
— Якраз коли Менген вискочив із вікна, тобто не пізніше, ніж через дві хвилини після пострілу. Скажімо, о десятій двадцять. — Хедлі зробив короткий запис на аркуші паперу. — Ми побігли нагору, побачили, що двері замкнені, знайшли плоскогубці й відчинили двері. Минуло, скажімо, ще три хвилини.
— Це не замало? — втрутився Ремпол. — Мені здається, ми метушилися довше.
— Так здається досить часто. Я й сам так думав, коли вів справу «Кінгстонська різня». Пам'ятаєте, Фелле? Тоді один з біса кмітливий убивця посилався на своє алібі, розраховуючи на те, що свідки завжди називають більший проміжок часу. Це тому, що ми лічимо хвилинами, а не секундами. Спробуйте самі. Покладіть на стіл годинника, заплющте очі, а тоді розплющте їх, коли вирішите, що збігла хвилина. Ви побачите, що зробили це на тридцять секунд раніше. Отже, візьмемо три хвилини. — Хедлі насупився. — Менген зателефонував, і незабаром прибула санітарна машина. Ви пам'ятаєте адресу приватної лікарні, Фелле?
— Ні. Залишаю ці подробиці вам, — з гідністю промовив доктор Фелл. — Пригадую лише, хтось сказав, що лікарня відразу за рогом. Гм…
— На Гілфорд-стріт, поруч із дитячою лікарнею, — додав Хедлі. — Тильним боком вона виходить на Каліостро-стріт, так що задні двори, мабуть… Ну, скажімо, п'ять хвилин вистачить для того, щоб машина доїхала до Рассел-сквер. Отже, маємо десяту двадцять. Залишається п'ять хвилин до другого вбивства, і минуло п'ять, чи десять, чи п'ятнадцять таких самих важливих хвилин, відколи Розетта Грімо поїхала в санітарній машині, що забрала батька. Протягом цих хвилин удома Розетти не було. Менген лишався внизу сам. На моє прохання він зробив кілька телефонних дзвінків і не піднімався нагору, поки не повернулася Розетта. Жодного з цих двох я не підозрюю. Дреймен? Дреймена піхто не бачив — як задовго до вбивства, так і після нього. Залишаються Мілз і мадам Дюмон. Гм… Мілз розмовляв з нами принаймні до десятої тридцяти, а згодом до нього приєдналася й мадам Дюмон. Якийсь час обоє вони були з нами.