— Розумію. А після театру? Коли ви звільнилися?
— Близько одинадцятої чи трохи пізніше. Я вирішив, що можна заїхати до Грімо й випити з тім, але… Ну, ви ж знаєте. Коли Мілз сказав мені, я захотів побачити вас чи того, хто тут був із поліції, але на мене ніхто не звертав уваги. — У голосі Петтіса почулися невдоволені нотки. — Тоді я пішов до лікарні дізнатись, як почуває себе Грімо. Та коли я туди прийшов, він уже помер. Розумію, містере Хедлі, це звучить не дуже переконливо, але присягаюся вам…
— Чому ви хотіли мене побачити?
— Я був у таверні, коли той Флей погрожував Грімо, отже, гадав, що можу чимось допомогти. Звичайно, вчора я був певний, що його вбив Флей, але сьогодні вранці прочитав у газетах…
— Одну хвилинку! До цього ми ще повернемося. Ми знаємо: хоч би хто видавав себе за вас, він скористався вашою манерою звертатися й таке інше. Правду я кажу?.. Гаразд. У такому разі, кого з вашого кола знайомих чи поза ним ви могли б запідозрити? Хто, на ваш погляд, здатний це зробити?
— Чи бажав би це зробити? — різко додав Петтіс.
Сидячи рівно, так, щоб не зім'яти гострих, мов лезо, складок на штанях, він склав пучками пальці рук і замислено дивився у вікно. Його холодний розум напружено працював.
— Хай вам не здається, що я намагаюсь ухилитися від ваших запитань, містере Хедлі, — промовив він, раптом закашлявшись. — Як по правді, то ні на кого подумати я не можу. Але мене це до деякої міри й самого турбує, не кажучи вже про небезпеку. Якщо мої думки здадуться вам підступними чи безглуздими, то я хотів би познайомити з ними доктора Фелла. Припустімо, що я вбивця. — Петтіс насмішкувато глянув на Хедлі, який, почувши таке, випростався у кріслі. — Стривайте, я не вбивця, але припустімо, що це так. Я йду вбивати Грімо й надіваю для цього якусь незвичайну маску. Між іншим, я скоріше вчинив би вбивство, ніж надів би її. Гадаєте, я назвав би молодим людям своє справжнє прізвище? — Він помовчав. — Це перша думка й не дуже далекоглядна. Але досвідчений детектив сказав би: «Хитрий убивця міг так зробити. Це найкращий спосіб увести в оману тих, хто дійде такого висновку. Убивця лише трохи змінив голос — так, щоб про це згадали опісля. Мовляв, Петтіс говорив так, щоб потім подумали, що то був не він». Вам таке не спадало на думку?
— О, звичайно, — широко усміхнувся доктор Фелл. — Це перше, що спало мені на думку.
— В такому разі ви повинні зрозуміти, що це мене цілковито виправдовує, — кивнув головою Петтіс. — Якби то був я, мені не потрібно було б трохи міняти голос. Почнімо з того, що в тих, хто його чув, не виникло б сумніву опісля, як мені було потрібно. Але мені конче треба було б зробити якусь обмовку, сказати щось не властиве для мене, що потім пригадалося б. Відвідувач цього не зробив. Він так досконало імітував мій голос, що це, здається, мене теж виправдовує. Хоч би яке міркування ви взяли до уваги, я можу довести, що не винен, — або тому, що я не дурень, або тому, що таки дурень.
— Ви обидва з одного тіста вліплені, — засміявся Хедлі, переводячи погляд з Петтіса на доктора Фелла. — Мені подобаються такі повороти. Але, виходячи з досвіду, скажу вам, містере Петтіс, що злочинець, який таке вчинить, опиниться в скрутному становищі. Поліція не стане розбиратися, дурень він чи ні, а візьме до уваги перше міркування, і його… повісять.
— Як повісили б мене, коли б мали докази? — запитав Петтіс.
— Цілком слушно.
— У всякому разі досить… е-е… відверто, — саркастично посміхнувся Петтіс, помітно здригнувшись. — Е-е… розповідати далі? Ви вибили грунт з-під моїх ніг.
— Звичайно, розповідайте, — люб'язно дозволив старший інспектор. — Думки розумної людини поліцію теж цікавлять. Що ви ще припускаєте?
Обміркована ця була шпилька чи ні, але вона мала наслідок, якого ніхто не чекав. Петтіс усміхнувся, погляд його вробився бездумним, а обличчя ще кістлявішим.
— Так, гадаю, можуть цікавити, — погодився він. — Навіть ті, які могли б виникнути й у нас. Дозвольте навести один приклад. Ви чи хтось інший дав інформацію про вбивство Грімо у всі ранкові газети. Ви розповіли, який обережний був убивця і як завжди його фокусу зі зникненням сніг залишився незайманим. Він був певен, що ввечері піде сніг, відповідно до цього склав план і, наражаючи себе на ризик, чекав, поки сніг перестане, щоб здійснити свій план. У кожному разі він був певен, що сніг ітиме, чи не так?
— Так, щось схоже на це я казав. То й що?
— А те, — спокійно вів далі Петтіс, — що нічого такого він зробити не міг. Вам би слід було пам'ятати, що згідно з прогнозом погоди сніг учора не передбачався взагалі.