Сховані в нетрях Лондона тихі вулички та ряди будинків завжди викликали у Ремпола відчуття чогось нереального, так, ніби, вийшовши з дверей власного будинку, помічаєш, що вся вулиця незбагненно змінилась і з вікон будинків, доти ніколи не бачених, усміхаються незнайомі тобі люди. І ось перед ним, доктором Феллом, та інспектором Хедлі лежала Каліостро-стріт. Уже на її початку з обох боків було по кілька крамничок. Віконниці та залізні ажурні грати на вікнах крамничок кидали виклик покупцям, як ото фортеця кидає виклик нападникам. Вікна були не однаково чисті — від яскраво-блискучих у крамниці ювеліра, найдальшої праворуч, до темно-сірих у найближчій тютюновій крамниці, теж праворуч. Крім крамничок, перед очима постали два ряди одноманітних, зведених із червоної цегли триповерхових будинків з пофарбованими в білий або жовтий колір віконними рамами. Фіранки на вікнах були запнуті, на декотрих із них, особливо на першому поверсі, виднілося веселе мереживо. Серед однаково потемнілих будинків вирізнявся один. Від залізної огорожі перед ним до вхідних дверей вели металеві поручні, а на дверях висіло багатонадійне оголошення про те, що в будинку здаються вмебльовані кімнати.
Проти важкого сірого неба над будинками чорніли димарі. Сніг на вулиці танув, утворюючи брудні плями. Дув поривчастий вітер; він гнав старі газети, шарпав їх і притискав до ліхтарного стовпа.
— Весело, — буркнув доктор Фелл, вайлувато простуючи вперед. — Негайно берімося до роботи, поки не привернули уваги людей. Покажіть мені, те місце, дз вбили Флея. А втім, стривайте. Де він жив?
— Над тютюновою крамницею, — показав Хедлі на будинок поруч. — Як я й казав вам, на самому початку вулиці. Підемо туди й подивимось, хоч Сомерс і запевняє, що там нічого немає. Давайте пройдемо вулицею, тримаючись приблизно посередині… — Він широкими кроками рушив уперед. — Підметені тротуари й помітні контури бруківки закінчуються кроків через сто п'ятдесят. Далі незайманий сніг, це ще кроків сто п'ятдесят. Отут.
Хедлі зупинився й повільно обернувсь.
— Півдороги, — сказав він. — Середина вулиці… Бачите, яка вона тут широка? Ідучи так, він був на відстані тридцяти кроків від будь-якого будинку обабіч вулиці. Якби він ішов тротуаром, ми могли б вибудувати якусь безглузду версію — скажімо, нібито хтось вистромив із вікна чи з проходу між будинками палицю з прикріпленим до неї револьвером чи…
— Дурниці!
— Звичайно, дурниці, але що ми ще можемо придумати? — запитав Хедлі з притиском і махнув своїм чемоданчиком. — Я знаю, що нічого такого не було. Але що було? Свідки теж нічого не бачили. А якби щось було, вони неодмінно побачили б. Ану, зупиніться. Стійте на місці й не обертайтеся. — Він пройшов трохи вперед, придивляючись до номерів на будинках, і звернув до тротуару праворуч. — Блеквін і Шорт були тут, коли почули крик. Ви йдете серединою вулиці, я — попереду тротуаром. Обертаюся… Так. Яка між нами відстань?
Ремпол відійшов убік, залишивши доктора Фелла самого посеред великого чотирикутника.
— Не дуже далеко були ті двоє, — зробив висновок доктор Фелл, збивши на потилицю свого крислатого капелюха. — Не більше як за тридцять кроків попереду. Хедлі, це навіть дивніше, ніж я гадав. Він стояв посеред снігової пустки. Почувши постріл, вони обернулися… Гм.
— Саме так. Далі, щодо освітлення. Ви стоїте на тому місці, де було вбито Флея. Бачите оту лампочку над дверима будинку номер вісімнадцять, праворуч від вас? А трохи ближче, теж праворуч, вітрину крамниці ювеліра?.. Гаразд. Вона була освітлена, не яскраво, але все ж… Тепер поясніть мені, чому двоє людей не певні, бачили вони з того місця, де я стою, когось біля Флея чи ні?
Відлуння його голосу покотилося по вулиці. Знову попала у вихор стара газета. Вітер, мов у тунелі, глухо ревів під ковпаками димарів. Поли чорного плаща в доктора Фелла метлялися, дикий танок танцювали його окуляри на шнурку.
— Крамниця ювеліра, — пильно вдивляючись уперед, проказав доктор Фелл. — Крамниця ювеліра! І в ній світло… В крамниці хтось був?
— Не було нікого. Візерс перевіряв. Світло падало з вітрини. Вікна й двері були заґратовані, як оце й тепер. Ніхто не міг ні увійти туди, ні вийти звідти. Крім того, це надто далеко від Флея.
Доктор Фелл покрутив головою й повільно пішов оглянути заґратовану вітрину. У ній на оксамитових ложах були виставлені дешеві каблучки, годинники, багато свічників, а посередині виднівся великий круглий німецький годинник із циферблатом-обличчям, на якому рухалися сюди-туди великі очі. Складалося неприємне враження, ніби вони зумисне поглядали саме на те місце, де було вбито людину. Через це ще неприємніше враження справляла й сама Каліостро-стріт. Годинник якраз почав бити одинадцяту. Доктор Фелл повернувся на середину вулиці.