Хедлі потер підборіддя й замислено подивився довкола.
— Хіба в дитинстві, — задоволено провадив доктор Фелл, — у вас не виникало бажання мати таємний вхід до свого будинку чи пролізти зі свічкою в руках крізь якийсь отвір на горище, мало його не спаливши? Хіба ви не грались у великого детектива й вам не хотілося мати таємне місце на вулиці, де ви могли б робити свої «небезпечні» справи під вигаданим ім'ям? Хтось тут казав, що Бернабі — завзятий кримінолог-аматор. Можливо, він пише книжку. Так чи так, а він має часі гроші, щоб досить професійно робити те, що хотіли б робити багато інших людей. Він створив собі друге «я», і створив таємно, бо знайомі, якби дізналися про це, взяли б його на сміх. Детективам із Скотленд-Ярда його «надзвичайна таємниця», звісно, відома, а взагалі все це — пустощі.
— Але, сер… — почав було Сомерс.
— Зачекайте! — зупинив його Хедлі й ще раз уважно оглянув усе довкола. — Згоден, це місце має якийсь непереконливий, кіношний вигляд. Але звідки тоді ця кров та вірьовка? Вірьовка належала Флеєві, пам'ятаєте. А кров…
— Гм… Атож, — кивнув головою доктор Фелл. — Не зрозумійте мене хибно. Я не запевняю, що ці кімнати не могли відіграти своєї ролі у справі, а тільки застерігаю не дуже вірити в лиховісне подвійне життя Бернабі.
— Про це ми скоро дізнаємося, — буркнув Хедлі. — І, якщо він убивця, чи така вже невинна його гра в злодія-зломщика?… Сомерсе!
— Слухаю, сер!
— Їдьте на квартиру до містера Бернабі… Ви нічого не розумієте? Я кажу про іншу його квартиру. Я маю адресу. Гм… Блумсбері-сквер, 13-а, третій поверх. Запам'ятали? Неодмінно приведіть його сюди! Не відповідайте ні на які запитання, самі теж ні про що не розпитуйте! Зрозуміли? Коли спуститеся вниз, попросіть хазяйку будинку, щоб прийшла сюди.
І Хедлі, чіпляючи ногами меблі, заходив по кімнаті. Збентежений, розчарований невдачею Сомерс поквапно вийшов. О'Рорк, спостерігаючи за ними з чемною цікавістю, сидів і курив люльку.
— А знаєте, джентльмени, — обізвався він, — мені подобається простежувати, як детективи виходять на слід. Не знаю, хто такий Бернабі, але вам, здається, він уже відомий… До мене ви ще маєте запитання? Все, що я знав про Луні, я розповів сержантові — чи хто він там — Сомерсу. Але, якщо маєте ще…
Хедлі глибоко зітхнув, випростав плечі й заходився енергійно переглядати папери в чемоданчику. Потім, звертаючись до О'Рорка, запитав:
— Це ваша заява? Ви маєте щось додати? Він справді говорив, що його брат має помешкання на цій вулиці?
— Говорив, сер. Вій сказав, що бачив, як той тут вештався.
— Але ж це не те саме, чи не так? — різко запитав Хедлі. — То що він говорив?
— Ну, Луні сказав: «Він має на тій вулиці помешкання», — а вже потім додав: «Я бачив, як він там вештався», — пояснив О'Рорк, — Я кажу щиру правду.
— Мабуть, не дуже щиру, — заперечив Хедлі. — Подумайте ще!
— Чорт забирай, я вже подумав! — обурився О'Рорк. — Ви розслідуєте не першу таку справу, ставите запитання і, якщо відповіді не повторюються слово в слово, вважаєте, що вас обманюють. Даруйте, але це все, що я можу для вас зробити.
— Що ви знаєте про Флеєвого брата? Що вам Флей про нього казав?
— Нічого. Жодного слова. Я не хочу, щоб у вас склалася хибна думка. Коли я кажу, то знаю Луні краще, ніж решта людей, то це не означає, що я знаю про нього все. Всього не знає ніхто. Якби ви знали Луні, то зрозуміли б, що він не той, кого досить пригостити склянкою вина — і він почне все про себе розповідати. Це все одно, що пригощати Дракулу — я маю на увазі: когось схожого на Дракулу.
— Найбільша проблема, що стоїть перед нами, це, як ви можете здогадатися, неможлива ситуація, — подумавши, промовив Хедлі. — Гадаю, ви бачили газети?
— Так, — примружив очі О'Рорк. — Чому ви про це питаєте?
— В обох випадках убивця вдався до обману чи до сценічного фокуса. Ви кажете, що знали фокусників та артистів-невидимців. Чи можете ви пригадати фокус, що пояснив би, як це робиться?
— Ну, це інша річ, — засміявся О'Рорк, показуючи з-під розкішних вусів білі зуби. — Це зовсім інша річ. Скажу відверто: коли я запропонував вибратися з вікна по вірьовці, то боявся, що ви підтримаєте цю ідею. Я боявся за себе, розумієте? — Він усміхнувся. — Та забудьмо про не! Було б чудо з чудес, якби хтось зробив такий фокус, навіть коли б він мав вірьовку й міг ходити, не залишаючи слідів. Але суть в іншому. — О'Рорк пригладив чубуком вуса і обвів поглядом кімнату. — Я не авторитет і про фокуси знаю не багато, а про те, що знаю, мовчу. Це щось на зразок професійної етики, якщо ви мене розумієте. Про такі речі, як вихід із закритого ящика, зникнення тощо, я не бажаю навіть говорити.