— Містер Петтіс казав нам, — сухо промовив Хедлі, — що доктора Грімо картина дуже схвилювала?
— Схвилювала? Він увібрав голову в плечі й стояв перед нею, не поворухнувшись, мов мумія. Я сприйняв це як похвалу й наївно почав давати пояснення. — Бернабі хитро зиркнув на них. — Я сказав: «Ви помітили, що на одній могилі потріскалася земля? Це він саме виходить із неї». Я, звичайно, мав на увазі вампіра, але Грімо про це не знав, і якусь мить я думав, що він кинеться на мене з ножем.
Бернабі розповідав далі. Він сказав, що Грімо розпитував його про картину, дивився на неї, знову розпитував, і це могло викликати підозру навіть у менш спостережливої людини. Неприємне почуття було постійно під наглядом спонукало Бернабі взятися розгадувати цю загадку — просто з метою самозахисту. Кілька клаптиків списаного паперу в бібліотеці Грімо, щит з гербом над каміном, випадкове кинуте слово… Бернабі з усмішкою подивився на Розетту й повів далі. За три місяці до вбивства Грімо взяв з художника клятву мовчати й розповів йому правду. Нею виявилося те, що Дреймен розповів Хедлі та докторові Феллу напередодні ввечері: чума, два мертвих брати, втеча. У Розетти, яка слухала Бернабі з недовірою, весь час дивлячись у вікно, наприкінці його розповіді на очах з'явилися сльози полегкості.
— Оце й усе? — запитала вона, важко дихаючи. — Це все? Це те, що не давало мені спати?
— Все, моя люба, — відповів Бернабі, схрестивши на грудях руки. — Я ж вам казав — нічого страшного. Я не збирався розповідати про це поліції. Але ви наполягли.
— Будьте уважні, Хедлі, — тихо мовив доктор Фелл і, поплескавши старшого інспектора по руці, прокашлявся. — Гм… Так… Ми теж маємо підстави цьому вірити, міс Грімо.
— Припустімо, все це правда, містере Бернабі, — зайшов Хедлі з іншого боку. — Ви були в таверні «Уорвік» того вечора, коли туди прийшов Флей?
— Був.
— Ви не пов'язали його прихід з минулим доктора Грімо, особливо після того, як він згадав про три труни?
— Відверто кажучи, пов'язав, — повагавшись, відповів Бернабі й махнув рукою. — Ми з Грімо поверталися з таверни разом. Я мовчав, але мені здавалося, що він сам хоче мені щось сказати. Потім ми сиділи біля каміна в його кабінеті і він пив багато віскі, хоч загалом робив це рідко. Я звернув увагу, що він весь час дивиться у вогонь, немовби на душі в нього важкий тягар.
— До речі, — раптом втрутився доктор Фелл, — ви знаєте, де він тримав свої особисті папери?
— Про це краще сказав би Мілз, — відповів Бернабі, кинувши на Фелла швидкий погляд. — Тут багато незрозумілого. Грімо міг би мати сейф, але, як мені, відомо, папери він тримав у бічній шухляді великого столу.
— Що було далі?
— Ми довго мовчали. Була та незатишна атмосфера, коли кожен хоче про щось заговорити, але не знає, чи не думає про те саме й другий. Я запитав: «Хто то був?» Грімо крутнувся на стільці, загарчав, мов собака перед тим, як загавкати, й відповів: «Не знаю. Минуло багато часу. Можливо, лікар. Він схожий на лікаря».
— Лікар? Той, що видав його у в'язниці за померлого від чуми? — перепитав Хедлі.
Розетта Грімо затремтіла й затулила обличчя руками. Бернабі відчув себе незатишно.
— Так… Розповідати далі? Потім він сказав: «Знову невеличкий шантаж!» Ви уявляєте співака, який виконує партію Мефістофеля в опері «Фауст»? Коли Грімо сперся зігнутими руками на бильця крісла, ніби збирався підвестись, і обернувся до мене, він був схожий на такого співака геть усім — підстриженою бородою, червоним від полум'я у каміні обличчям, зведеними бровами… Всім. Я сказав тоді: «Ну й що він може зробити?» Я хотів заспокоїти Грімо, а сам подумав, що свого часу звинувачення було, мабуть, значно серйозніше, ніж політичне. Грімо відповів: «Нічого він не зробить. У цього ніколи не витримували нерви. Він нічого по зробить».
— Ви хотіли знати все, — озирнувся довкола Бернабі. — Я не заперечую. Про це відомо всім. Грімо тоді запитав: «Ви мрієте одружитися з Розеттою, правда ж?» А коли я підтвердив це, він додав: «Дуже добре, одружуйтесь», і почав тарабанити пальцями по бильцю крісла. Я засміявся й сказав щось про те, що Розетта віддає перевагу іншому. Він запевнив: «Я все влаштую, друже».