Доктор Фелл визнав, що розмова з міс Х. ейк нічого істотного не додала. Міс Хейк була добра незаміжня жінка похилого віку, схильна вбачати в кожному пожильці злодія-зломщика чи вбивцю. Коли її зрештою запевнили, що Бернабі не злодій-зломщик, вона таки дещо розповіла. Напередодні ввечері вдома її не було. З восьмої до одинадцятої вона була в кіно, а потім майже до півночі у друзів на Грейс-Інн-роуд. Міс Хейк не могла сказати, хто був у квартирі Бернабі, а про вбивство вона дізналася аж уранці. Троє інших її пожильців — американський студент і його дружина з першого поверху та ветеринарний лікар з другого — напередодні ввечері теж кудись ходили.
Сомерс, повернувшись ні з чим із Блумсбері-сквер, залишився на місці, Хедлі, Розетта й Бернабі поїхали до будинку Грімо, а доктор Фелл, який так прагнув зустрітися з балакучою хазяйкою іншого будинку, знайшов там… небалакучого хазяїна,
Пофарбований у темний колір будинок під номером 2, в якому містилась тютюнова крамниця, здавався таким ветхим та безрадісним, який можна бачити тільки на сцені в музичній комедії. На дзвінок із глибини крамниці не поспішаючи вийшов господар будинку, тютюнової крамниці й газетного кіоска Джеймс Долбермен. Містер Долбермен був маленький, мовчазний старий чоловік із великими руками, одягнений у засмальцьований чорний міткалевий халат. Те, що сталося, заявив він, його не стосується. Він неохоче відповідав на запитання, немов чекаючи, що ось-ось хтось прийде й відповідати буде взагалі необов'язково. Так, у нього був пожилець, іноземець на прізвище Флей. Він займав кімнату на горішньому поверсі. Заплатив за два місяці наперед. Ні, містер Долбермен про нього нічого не знає й знати не бажає. Знає лише, що з ним не було ніякого клопоту. Флей мав звичку розмовляти сам із собою іноземною мовою. Оце і все. Містер Долбермен не знав про Флея нічого тому, що бачив його дуже рідко. Ні, інших пожильців у нього немає. Ні, він, Долбермен, нікому гарячої води нагору не носив. Чому Флей обрав горішній поверх? Звідки він, Долбермен, може знати? Краще нехай вони запитають у самого Флея.
Чи відомо йому, що Флея вбито? Так, відомо. Уже був полісмен, ставив безглузді запитання й возив його впізнати тіло. Але це його, Долбермена, не обходить. На запитання щодо пострілу о десятій двадцять п'ять напередодні ввечері хазяїн, здавалося, міг щось сказати, але тільки ще міцніше стулив губи й став ще пильніше дивитись у вікно. На той час він був, мовляв, під сходами в кухні. Працювало радіо, і він нічого не чув, а коли б і чув, то все одно не вийшов би. Чи приходив хтось до Флея в гості? Ні. А з якимись підозрілими іноземцями Флей не спілкувався?
Це запитання дало несподіваний наслідок. Містер Долбермен, хоча й далі говорив повільно, несподівано став досить багатослівним. Так, було дещо, і поліція мала б про це подбати, замість марно витрачати гроші платників податків. Вештався тут один, все роздивлявсь, а одного разу навіть розмовляв із Флеєм. Бридкий тип. Напевне злочинець. Містерові Долбермену не подобаються ті, що все вештаються та роздивляються. Ні, описати того типа він не може, це справа поліції. А крім того, була майже ніч.
— І все ж таки, хоч щось вам упало у вічі? — надзвичайно чемно запитав доктор Фелл, витираючи хусткою обличчя. — Може, щось із одягу?
— Здається, на ньому було модне пальто, — переборовши себе, відвів погляд од вікна Долбермен. — Із жовтого твіду в червону цятку. Це ваша справа. Бажаєте піти нагору? Ось ключ. Вхід із вулиці.
Коли вони піднімалися темними вузькими сходами міцного, всупереч зовнішньому вигляду, будинку, Ремпола охопило хвилювання.
— Ви маєте рацію, сер, коли кажете, що всю справу поставлено з ніг на голову, — звернувся він до Фелла. — Ми шукали лиховісну постать у довгому чорному пальті, а тепер з'являється інша, у закривавленому твідовому пальті, колір якого можна назвати світлим. Що це? Чи не повертається справа через ці пальта в інший бік?
— Ну, я, кажучи, що все стає з ніг на голову чи що ми, може, схибили із шляху, про це не думав, — з деяким ваганням відповів доктор Фелл, пахкаючи люлькою. — Але все залежить якоюсь мірою від пальт. Чоловік і двоє пальт. Так, я вважаю, він і є вбивця.
— Ви казали, що маєте свою думку щодо того, хто вбивця.
— Я знаю, хто вбивця, — рішуче заявив доктор Фелл. — Розумієте, що мене примушує сперечатися із самим собою… Не лише те, що він весь час був у мене перед носом. Річ у тому, що він весь час говорив правду, і в мене не стало глузду цього збагнути. Він був дуже відвертий, і мені аж боляче згадувати, що я йому не повірив і вважав його невинним.