— Чорне? — перепитав доктор Фелл. Він витяг шию і з цікавістю дивився на Менгена, — А чому ви кажете «чуже?» Якщо в чиємусь домі ви бачити кілька пальт, то хіба вам приходить у голову думка про чуже пальто? Адже ви навіть не замислюєтеся про то, що одне з пальт на вішалці може бути ваше.
— Я знаю пальта всіх, хто живе в цьому будинку, — відказав Менген. — Я подумав, що то пальто Бернабі.
Бернабі поблажливо дивився на Менгена. Тепер він був не схожий на того чоловіка, який сидів на канапі на Каліостро-стріт.
— Менген — чоловік молодий, але дуже спостережливий, докторе Фелл, — промовив він і театрально повів рукою. — Ха-ха-ха! Особливо, коли йдеться про мене…
— Я щось не так сказав? — мирно запитав Менген.
— Але краще хай він розповість про все сам, — вів далі Бернабі. — Розетто, люба, хочеш сигарету? Між іншим, запевняю вас, пальто не моє.
— Так чи так, а я помітив це пальто, — розгнівавшись без видимої причини, обернувся Менген до доктора Фелла. — А коли сьогодні вранці Бернабі прийшов сюди, він побачив, що на тому місці висить світле пальто з плямами крові. Пояснення тут можливе тільки одне: було двоє пальт. Чорт!.. Але я присягаюся: вчорашнє пальто нікому з мешканців цього будинку не належить. Що ж виходить: на вбивці було одне пальто, чи обоє, чи жодного? Крім того, чорне пальто мало дивний вигляд…
— Дивний вигляд? — перепитав доктор Фелл так різко, що Менген аж здригнувся. — Що ви хочете цим сказати?
Рипнувши туфлями на низьких підборах, Ернестіна Дюмон ступила від радіоприймача крок уперед. Цього дня вигляд вона мала змарнілий, дужче виступали вилиці, загострився ніс, а повіки були припудрені так, що надавали всьому обличчю загадкового виразу. Погляд її блискучих чорних очей був рішучий.
— Навіщо слухати всілякі дурниці? — почала вона. — Мені про це відомо більше, ніж йому. Чи не так? — глянула мадам Дюмон на Менгена й наморщила чоло. — Ні, ні! Гадаю, ви намагаєтеся розповісти правду, але, на мою думку, трохи заплуталися. А все, як каже доктор Фелл, дуже просто. Жовте пальто було там звечора. Воно висіло на тому місці, де ви, як самі запевняєте, бачили чорне. Я його теж бачила.
— Але ж… — почав був Менген.
— Ну ж бо, заспокойтеся, — прогудів доктор Фелл. — Спробуймо розібратися. Коли ви бачили пальто, ме-е-м, вам не впало у вічі, що воно якесь незвичайне? Це трохи дивно. Адже ви знаєте: воно нікому тут не належить.
— Анітрохи не дивно, — заперечила мадам Дюмон і кивнула головою в бік Менгена. — Я не бачила, коли він прийшов, і подумала, що пальто його.
— Між іншим, хто відчинив вам двері? — байдужно запитав доктор Фелл.
— Енні. Але плащ я вішав сам. Я присягаюся…
— Краще покличте сюди Енні, якщо вона в будинку, — запропонував доктор Фелл, звертаючись до Хедлі. — Загадка пальта-хамелеона мене заінтригувала. Гм… Мадам Дюмон, я вірю вам не менше, ніж ви — Менгенові. Недавно я говорив Тедові Ремполу, якою відвертою була одна людина. Гм… Між іншим, ви розмовляли з Енні?
— Так, — відповів Хедлі. — Вчора ввечері її тут не було, вона повернулась аж о пів на першу. Але про пальто я її не запитував.
— Не розумію, навіщо так метушитися?! — вигукнула Розетта, йдучи до дзвоника, щоб викликати Енні. — Вам більше нічого робити? Яка різниця — чорне було пальто чи жовте?
— Велика різниця, і ви це знаєте, — обернувся до неї Менген, — Я його не бачив і не думаю, що й Енні його бачила. Але хтось же та має казати правду. І Енні, припускаю, мабуть, знає її. Я не знаю нічого!
— Цілком справедливо, — кинув Бернабі.
— Ідіть ви к бісу! — лайнувся Менген.
Хедлі став між ними й почав їх заспокоювати. Бернабі, блідий, знову сів на канапу. Напруження досягло кульмінації, але, коли з'явилася Енні, всі затихли. Енні була спокійна й серйозна довгоноса дівчина. Їй, схоже, доводилося багато працювати. Згорбившись у дверях, дівчина спокійно, ставилася карими очима на Хедлі. Очіпок, здавалося, приріс до її голови. Вигляд вона мала трохи сумний, але аж ніяк не схвильований.
— Я хочу дещо запитати у вас про вчорашній вечір, — почав старший інспектор. — Е-е… Ви відчиняли двері містерові Менгену, чи не так?
— Так, сер.
— О котрій годині?
— Цього я не можу сказати, сер, — спантеличено відповіла дівчина. — Не можу сказати напевне.