— Гаразд, — усміхнувся Петтіс. — Розповідайте далі.
— По-перше, якщо злочин вчинено в кімнаті, що герметично закрита, то вбивця з неї не зникав, бо насправді ніякого вбивці з ній і не було. Пояснюю.
Перше. Маємо не вбивство, а збіг обставин, що спричинився до нещасливого випадку, хоч усе це нагадує вбивство. Що до того, як кімнату було замкнено, сталося пограбування, напад, поранення чи трощення меблів, і це наводить на думку про бійку та вбивство. Жертву вбито чи оглушено пізніше, але люди гадають, що все сталося в замкненій кімнаті одночасно. В такому разі причиною смерті завжди вважають удар по голові, найімовірніше палицею. Але насправді смерть настала від удару об ріжок столу чи гострий край стільця, а найчастіше — об залізні гратки каміна. До речі, гратки каміна були причиною смерті, що мала вигляд убивства, у справі Шерлока Холмса «Горбань». А найретельніше підготовлено такий злочин в романі Гастона Перу «Таємниця жовтої кімнати», найкращому із детективних творів узагалі.
Друге. Убивство. Проте жертва, не бажаючи того, вбиває сама себе або вмирає внаслідок нещасливого випадку. Це натяк на те, що в кімнаті з'явилися привиди. Та насправді туди пускають газ, і жертва, шаленіючи, розбиває вщент усе в кімнаті, немовби там сталася бійка, й умирає від завданої собі ножової рани. Інші варіанти: пробивав собі голову гострим канделябром, вішається на дроті чи навіть задушує себе власними руками.
Третє. Убивство механічним пристроєм, схованим у якихось невинних на вигляд меблях. Це може бути пастка, поставлена кимось давно померлим. Вона спрацьовує або автоматично, або цьому сприяє новий, теперішній убивця. Це може бути й витвір сучасної науки. Існує, наприклад, схований у телефонній трубці механізм, що стріляє кулею в голову жертви, коли та бере трубку. Існує пістолет, до спускового гачка якого прикріплено струну, ця струна натягується, коли замерзає й розширяється вода. Існує годинник, що стріляє кулею, коли його заводять. Є будильник із неприємним дзвінком, і коли його накривають рукою, щоб зупинити, звільняється лезо, яке розпорює жертві живіт. Буває, жертві розтрощує череп гиря, що падав з високої спинки стільця чи зі стелі. Є постіль, яка випускає отруйний газ, коли її зігріває людське тіло, отруєна голка, що не залишає сліду…
Бачите, — тицяючи сигарою у всі боки, провадив доктор Фелл, — розглядаючи способи застосування всіх цих механічних пристроїв, ми маємо справу скоріше з неможливими ситуаціями, ніж із ситуацією замкненої кімнати. Можна говорити без кінця про вбивство електричним струмом, коли його підключають до шворки перед виставленими картинами, шахової дошки чи навіть рукавичок. Смерть чаїться в будь-яких меблях, навіть у чайнику. Але в наш час ці речі для вбивства ніхто, здається, не використовує, а тому продовжимо.
Четверте. Самовбивство з наміром видати його за вбивство. Жертва заколює себе крижаною бурулькою, бурулька розтає, ніякої зброї в замкненій кімнаті не знаходять і вважають, що це вбивство. Або жертва стріляє в себе з пістолета, прикріпленого до гумової стрічки. Після пострілу пістолет зникав в димарі. Чи — правда, тут ідеться вже не про замкнену кімнату — пістолет припасовано пружинкою до тягаря, і після пострілу він падає через поруччя мосту у воду. Або вилітав із замкненої кімнати крізь вікно й падає в сніговий замет.
П'яте. Це таке вбивство, коли вважають, що жертва жива, а насправді вона лежить уже мертва в кімнаті, з дверей якої не спускають очей. Убивця, або вдягнений як його жертва, або схожий на неї, входить до кімнати, позбувається маскування й так швидко виходить із кімнати, що збоку здається, ніби він розминувся в дверях із тим, хто туди входив, тобто з самим собою. У кожному разі він має алібі, і згодом роблять висновок, що вбивство сталося після того, як «жертва» ввійшла до кімнати.
Шосте. Убивство скоєно за межами кімнати, але складається враження, ніби його хтось вчинив у кімнаті. Я відношу це вбивство до тих, які називають дистанційними або крижаними. Говорячи про крижану бурульку, я маю на увазі, що двері кімнати замкнені, вікно надто маленьке, є жертва й немає зброї. Крижана куля робить своє діло й тане, не залишаючи сліду. Не варто говорити про можливість такого довше, ніж ми говорили про таємничі гази. В детективній белетристиці цей спосіб уперше описала Анна Кетрін Грін в оповіданні «Самі ініціали». Між іншим, ця американська письменниця започаткувала ряд традицій. У її першому детективному романі, створеному понад п'ятдесят років тому, кровожерний секретар убиває свого роботодавця, і статистика, гадаю, довела б, що сьогодні секретар — найбанальніший убивця в літературі. Дворецькі давно вийшли з моди, інвалід у кріслі на колесах не викликає довіри. Давно відмовилися й від манії вбивства у незаміжних жінок середнього віку. Лікарі тепер поводяться теж краще, коли, звичайно, не стають божевільними вченими. Адвокати, залишаючись традиційно непорядними, лише іноді справді становлять небезпеку. Але все повторюється. Едгар Аллан По вісімдесят років тому назвав свого вбивцю Гудфеллоу, тобто добрий хлопець, і найвідоміші сучасні автори детективних романів роблять те саме, називаючи своїх заклятих негідників Гудмен, тобто добра людина, а секретарі й далі залишаються найнебезпечнішими.