Четвертий. Двері з клямкою. Клямку підпирають чимсь таким, що його можна потім, зачинивши двері, витягти. Можна використати лід, — він тане, й клямка падав. В одному оповіданні клямка падає після того, як грюкнули дверима.
П'ятий. Простий, але дійовий спосіб. Убивця замикав двері ззовні й виймає ключа. Проте люди вважають, що ключ у замку зсередини. Убивця перший здіймає галас, розбиває в дверях шибку, просував руку, непомітно вставляв зсередини в замок ключа й відмикає двері. Описані також випадки, коли вибивають дерев'яну фільонку.
Існують комбіновані способи, коли двері замикають ззовні, а ключа — знову ж таки за допомогою шворки — вставляють у замок зсередини. Самі бачите, в нашому випадку жодним із цих способів убивця не скористався. Двері були замкнені зсередини. Є багато способів так зробити, але зроблено це не було. Мілз увесь час спостерігав за дверима. Чорт нас усіх забирай!
— Я не люблю банальностей, — втрутився, наморщивши лоба, Петтіс. — Та коли відкинути неможливе, залишиться те, що має бути правдою. Ви відкинули двері, гадаю, відкинете й камін?
— Так, — буркнув доктор Фелл.
— У такому разі залишається вікно, чи по так? — запитав Хедлі. — Ми тут чули про способи, що не могли бути використані, але в цьому сенсаційному перелікові ви випустили всі способи, до яких міг вдатися вбивця.
— Тому що вікно не було зачинене! — вигукнув доктор Фелл. — Я знаю кілька способів того, як використовують зачинене вікно. Можна простежити все, починаючи з фальшивих головок цвяхів до фокуса-покуса із жалюзі. Можна зробити шибку, зачинити вікно зсередини на шпінгалети, вставити нову шибку і обмазати її замазкою. Шибки на місці, вікно зачинене зсередини. Але в нашому випадку вікно не було навіть зачинене. До нього просто ніхто не доторкався.
— Я, здається, читав десь про людей, що літають, — сказав Петтіс.
— Не варто дискутувати про летючих людей. Я міг би таке припустити, але тоді політ мав би десь початися й десь закінчитись. Але ні на даху, ні внизу… — Доктор Фелл стукнув себе кулаком по скроні. — Одначе два-три приклади я вам наведу. — Він замовк і підвів голову.
В кінці тихої, тепер порожньої їдальні у мерехтливому світлі непогожого дня, яке проникало крізь кілька вікон, з'явилася постать. Повагавшись, чоловік озирнувся довкола й подавсь до них. Перед ними був блідий Менген.
— Що там ще сталося? — сухо запитав Хедлі, відсунувши вбік стільця. — Знову пальта міняють колір? Чи…
— Ні, — відповів Менген. Він стояв біля столу ледве зводячи дух. — Вам краще самим піти туди. Щось сталося з Дрейменом. Схоже на апоплексичний удар. Ні, він живий, але у тяжкому стані. Сказав, що хоче бачити вас. Він запевняє, нібито хтось був у його кімнаті, без упину говорить про якісь фейєрверки, каміни…
18. Камін
І знов у вітальні було троє вкрай знервованих напруженим чеканням людей. Навіть Стюарт Мілз, стоячи спиною до каміна, неспокійно покашлював, чим, здавалося, виводив із рівноваги Розетту. Ернестіна Дюмон тихо сиділа біля каміна. Коли Менген увійшов з доктором Феллом, Хедлі, Петтісом та Ремполом, вона, дивлячись на вогонь, сказала:
— Ви не зможете його побачити, з ним лікар. Все сталося так несподівано… Мабуть, він збожеволів.
Лампочки були вимкнені, лише світло похмурого пообіддя проникало крізь оздоблені мереживом фіранки. Бернабі в кімнаті не було. Розетта, згорнувши на грудях руки, з властивою їй граційністю ходила туди-сюди. Вона подивилася на тих, що прийшли, і раптом вигукнула:
— Ох, я більше так не можу! Цьому не видно кінця-краю, а крім того… Скажіть, що тут сталося? Ви знаєте, як було вбито мого батька чи хто його вбив? Бога ради, говоріть же, навіть якщо ви звинуватите мене!
— Гадаю, ви скажете нам, що сталося з містером Дрейменом і коли? — спокійно запитав Хедлі. — Це дуже небезпечно?
— Можливо, — стенула плечима мадам Дюмон. — Його серце… Я не знаю. Зараз він лежить непритомний. Чи житиме він, я теж не знаю. Ми навіть не здогадуємося, що з ним.