— Мені спадає на думку одна людина, — мовив Хедлі.
— Хто? Ви маєте на увазі мадам Дюмон?
— Так.
— Тоді хто ж виконує роль брата Анрі? Хоч би там як, а ми мусимо визнати, що це не вона. Ні, мій друже, мадам Дюмон не лише не слід підозрювати — її підозрювати неможливо.
— Я з цим не згоден. Бачте, ваша віра в те, що мадам Дюмон не вбивала Грімо, грунтується на тому, що вона, як ви гадаєте, любила його. Для цього немає ніяких підстав, Фелле. Аніякісіньких. Почати з того, яку фантастичну історію вона нам розповіла. Пам'ятаєте?..
— Разом із Мілзом, — саркастично посміхнувшись, буркнув доктор Фелл. — Ви можете уявити собі менш імовірних змовників, які своїми казочками при місячному світлі обводять круг пальця поліцію? Мадам Дюмон могла б носити маску — я кажу в переносному значенні, — маску в житті. Мілз теж міг би носити маску. Але комбінація цих двох масок та їхні спільні дії — це вже занадто. Я схильний віддати перевагу одному обличчю і справді під маскою. Крім того, подвійним убивцем мадам Дюмон бути ніяк не могла. Чому? Тому що, коли було вбито Флея, вона сиділа тут, у цій кімнаті, й розмовляла з нами. — Він замислився. В очах у нього блиснув вогник. — Або візьмімо друге покоління. Розетта — дочка Грімо. Припустімо неймовірне: Стюарт Мілз — насправді син мертвого брата Анрі.
— Такий ваш настрій мені добре відомий, — проказав Хедлі, спершись на край столу й уважно подивившись на доктора Фелла. — Це початок ще однієї вашої клятої містифікації, і сперечатися з вами зараз марно. Чому вам так хочеться, щоб я в це повірив?
— По-перше, тому, — відповів доктор Фелл, — що ви маєте повірити, що Мілз казав правду.
— Щоб згодом довести протилежне, як це було, коли розслідували справу «Годинник-смерть»?
— По-друге, тому, — не звертаючи уваги на слова Хедлі, вів далі доктор Фелл, — що я знаю, хто справжній убивця.
— І ми його бачили й розмовляли з ним?
— Цілком правильно.
— І ми можемо…
Доктор Фелл відсутнім поглядом, майже з виразом жалю на червоному обличчі якийсь час мовчки дивився на стіл.
— З Божою поміччю! — нарешті промовив він якимсь дивним голосом. — Гадаю, можемо. А зараз мені потрібно додому.
— Додому?
— Застосувати метод Гросса, — пояснив доктор Фелл.
Але перше ніж вийти з кімнати, він ще довго стояв перед порізаною картиною, на якій з такою силою було зображено в надвечірньому світлі три могили — тепер, нарешті, заповнені.
19. Безтілесна людина
Цього вечора доктор Фелл зачинився в маленькій затишній кімнаті поруч із бібліотекою, що її використовував, як сам казав, для наукових експериментів. Про ці експерименти місіс Фелл говорила: «Оте жахливе безладдя…». В наші дні схильність до «безладдя» — одна з найкращих людських рис, і Ремпол та Дороті запропонували докторові Феллу свою допомогу. Але він був такий поважний та заклопотаний, що вони відчули: жартувати тепер недоречно. Невтомний Хедлі пішов перевіряти алібі підозрюваних. Ремпол лише звернувся до доктора Фелла з одним запитанням:
— Я знаю, ви збираєтеся спробувати прочитати ці спалені папери. Знаю також, що вони, на вашу думку, важливі. Що ви сподіваєтесь у них знайти?
— Найгірше з усього можливого. Те, що вчора ввечері могло пошити мене в дурні, — відповів доктор Фелл і, спроквола кивнувши головою, зачинив двері.
Ремпол і Дороті сиділи обабіч каміна. Надворі кружляв сніг. Вечір був не такий, щоб кудись іти. Ремпол спочатку мав намір запросити Менгена повечеряти й відновити їхнє давнє знайомство. Але Менген, коли Ремпол зателефонував йому, сказав, що, мабуть, не зможе прийти; краще він, мовляв, залишиться з Розеттою. Місіс Фелл пішла до церкви, отож Дороті й Ремпол могли спокійно обмінятися в бібліотеці думками.
— Вчора ввечері, — звернувся Ремпол до дружини, — я почув про «метод Гросса» читати спалені листи. Але ніхто, здається, не знає, як це робиться. Гадаю, застосовують якісь хімікати?
— Я знаю, як це робиться, — з переможним виглядом усміхнулася. Дороті. — Сьогодні по обіді я, поки ви були заклопотані своїми справами, прочитала про цей метод. Навіть більше, б'юсь об заклад, хоча цей метод і простий, він нічого не дасть.
— Ти читала Гросса?
— Атож, у перекладі англійського. Метод дуже простий. Гросс твердить, що, кинувши листи у вогонь, можна помітити: написане на обвугленому папері видно досить чітко, воно проступає, як правило, на чорному тлі білим чи сірим, а іноді й іншим кольором. Ти цього ніколи не помічав?