Ви запитували себе, чому Флей, простуючи серединою вулиці, тривожно озирався довкола? Очевидно, тому, що знав: убивця ховається десь у засідці й може напасти знову. Та ось йому здалося, що небезпека минула. Попереду швидко йшло двоє чоловіків. Він проходить повз освітлене вікно ювелірної крамниці. Попереду праворуч вуличний ліхтар…
А Грімо? Грімо зрозумів, що його ніхто не переслідує, хоча повернутися на дах він і не наважується. Виглянувши на вулицю, він потрапляє у світло від вуличного ліхтаря, що стоїть якраз під цими дверима. Обличчям до нього серединою вулиці йде чоловік, якого він залишив мертвим менше ніж десять хвилин тому. Віч-на-віч брати стояли востаннє. Біла сорочка на Грімо у світлі від вуличного ліхтаря — добра мішень, і Флей, божевільний від болю й відчаю, вже не вагається. Він вихоплює револьвера, викрикує: «Друга куля — для тебе!» — і стріляє. Це коштує йому дуже великих зусиль. Кровотеча став ще більшою, він це знає, знову скрикує, кидає в бік Грімо тепер уже незарядженого револьвера й падає долілиць. Це той постріл, який чули троє свідків на Каліостро-стріт.
21. Розгадка
— А далі? — спитав Хедлі, коли доктор Фелл замовк.
— Троє свідків, звичайно, не бачили Грімо, — знов озвався, важко дихаючи, доктор Фелл після тривалої паузи, — бо вік не виходив з будинку на східці і до нього було понад двадцять футів від того, кого, як вважали, було вбито посеред засніженої безлюдної вулиці. Смертельно поранений Флей стікав кров'ю. На зброї не залишилося відбитків пальців — сніг змив їх.
— Боже! — мовив Хедлі так спокійно, ніби робив офіційну заяву. — Цим усе й пояснюється. А я про це й не подумав… А що робить Грімо?
— Грімо — в будинку. Діставши в груди кулю, він не вважає, що поранений серйозно. На його думку, йому випадали випробування й куди важчі, ніж кулі. Зрештою, діставши те, що збирався зробити: сам — рану, — він розсміявся. Цей сміх і чули свідки.
Але план його провалився. Грімо не знав, що Флей уже мертвий, — адже він бачив того на вулиці з револьвером у руках. Рана від кулі завдавала Грімо гострого болю. Тепер Грімо був певний лише того, що Флея вже не знайдуть як самогубця в його маленькій кімнаті. Можливо, той і тяжко поранений, міркував Грімо, але він ще здатний розмовляти з полісменом, який біг до нього вулицею. Якщо не придумати нічого розумного, його, Грімо, чекає шибениця.
Все це приходить йому в голову відразу після пострілу. Він не може зоставатися довше в темному коридорі. Краще подивитись на рану й пересвідчитися, чи не залишилося слідів крові. Де це зробити? Звичайно, в квартирі Бернабі нагорі. Грімо йде нагору, відчиняє двері, вмикає світло, звільняється від намотаної на нього й уже непотрібної вірьовки.
Потім Грімо оглядає рану. Підкладка світлого твідового пальта й одяг — у крові, але сама рана невелика. Він дістає носову хустку та клейку стрічку, закриває рану й зупиняє кровотечу. Кароля Хорвата ніщо не може вбити, і він може дозволити собі з цього посміятися. Заспокоївшись, самовпевнений, як завжди, Грімо дає собі лад — звідси й кров у ванній кімнаті, — й намагається зібратися з думками. Котра година? Боже мій, за чверть десята, він спізнюється! Поки його не спіймали, треба забиратися звідси й поспішити додому! Світло залишається ввімкнене. Коли воно, нагорівши на шилінг, вимкнулося, ми не знаємо. Принаймні не раніше, ніж через три чверті години, коли його побачила Розетта.
Але дорогою додому Грімо, мабуть, знову починав міркувати. Його викрито? Здається, цього не минути. І все ж таки, чи нема якоїсь лазівки, якоїсь надії, хай навіть дуже слабкої? Залишилась єдина можливість, майже безнадійна, але єдина: виконати задуманий план до кіпця і зобразити справу так, ніби Флей прийшов і поранив його в нього, Грімо, вдома. Револьвер у Флея. Грімо скаже, а свідки підтвердять, що він цілий вечір із будинку не виходив. Свідки можуть заприсягтися, що Флей у нього таки був, і хай тоді клята поліція спробує щось довести!
Флей стріляв у нього приблизно за двадцять хвилин до десятої. Він приходить додому за чверть до десятої чи трохи пізніше. Увійти в будинок, не залишаючи на снігу слідів від ніг? Для Грімо з будовою тіла, як у бика, й тільки легко пораненого, це не важко. Тепер треба спуститися сходами, як він і планував, до дверей напівпідвалу. Але як? На сходах лежить сніг. Проте вхід до напівпідвалу міститься поруч із сусіднім будинком, чи не так? А над дверима до напівпідвалу є виступ. Якщо він дістанеться туди, не залишивши слідів… Так, він дістанеться. Він зайде з іншого боку, немовби простуючи до дверей сусіднього будинку, а потім просто стрибне вниз на чисте місце. Пригадую, хтось, здається, чув глухий звук, так, ніби щось упало, якраз перед тим, як задзвонив дзвінок біля входу.