— Домовилися.
— У Порту-Сеґуру.
— Ну-ну.
— Це муніципалітет у Бразилії.
Харрі наморщив лоб:
— Чудово. І як нам знайти його?
— Він тільки сказав, що там у нього будинок. Адреси він мені не повідомив, дав лише номер свого мобільного.
— А чому? Він же не в розшуку.
— Щодо останнього я не впевнений. — Тронн зробив іще один ковток. — В усякому разі, він сказав, що мені краще його адреси не знати.
— Гм. Це велике місто?
— За словами Лева, майже мільйон жителів.
— Точно. А інших відомостей у тебе немає? Ти не знаєш кого-небудь із його знайомих, хто може повідомити адресу?
Тронн зачекав, а потім похитав головою.
— Давай викладай, — сказав Харрі.
— Ми з Левом пили каву, коли зустрілися в Осло. Він сказав, що кава була ще гірша, ніж зазвичай. Що кращої кави, ніж кафезіньйо в тамтешній ахві, не знайти.
— Ахва? Це ніби арабська кав’ярня?
— Вірно. А кафезіньйо — це крутий бразильський варіант еспресо. Лев сказав, що він майже щодня там буває. П’є каву, курить кальян, грає в доміно із власником кав’ярні — сирійцем, із яким він мовби як подружився. Я запам’ятав його ім’я. Його звуть Мохаммед Алі. Точно як знаменитого боксера.
— І як п’ятдесят мільйонів інших арабів. Брат сказав тобі, де ця кав’ярня розташована?
— Напевно, але я не запам’ятав. А що, по-твоєму, в бразильському містечку повно таких кав’ярень?
— Напевно, не багато, — Харрі замислився. У будь-якому разі є конкретні відомості — з ними можна попрацювати. — Він хотів прикласти руку до лоба, але щойно підвів її, відразу відчув біль у потилиці.
— Гаразд, Гретте, останнє питання. Що ж змусило тебе розповісти мені про це?
Тронн все крутив і крутив чашку в руках.
— Я знав, що він приїхав в Осло.
Харрі відчув, що рушник стискається навколо його шиї, немов канат:
— Тобто?
Тронн довго чухав підборіддя, перш ніж відповісти:
— Ми з ним більше двох років не спілкувались. І раптом він дзвонить мені й говорить, що він у місті. Ми зустрілися в кав’ярні й довго розмовляли. Під каву.
— Коли це було?
— За три дні до пограбування.
— І про що ж ви говорили?
— Про все. І ні про що. Коли знаєш один одного так довго, як ми, великі проблеми стають такими величезними, що в основному говориш про дрібниці. Наприклад, про… батьківські троянди й тому подібне.
— І що це за величезні проблеми?
— Те, чого не потрібно було робити. І те, про що не варто говорити.
— Значить, замість цього ви говорили про троянди.
— Я успадкував батьківські троянди, коли нам із Стіне дістався рядний будинок. Будинок, у якому ми з Левом виросли. Мені хотілося, щоб і наші діти виросли в цьому будинку. — Він прикусив губу і втупився поглядом у клейонку — єдине, що Харрі дісталось у спадок від матері.
— Про пограбування він нічого’не говорив?
Тронн похитав головою.
— А ти розумієш, що пограбування до того моменту було вже сплановане? І що йшлося про банк, де працювала твоя дружина?
Тронн важко зітхнув:
— Якби все було так, як ти говориш, я б знав і міг би йому перешкодити. Річ у тому, що Лев із задоволенням розповідав про вчинені ним пограбування. Йому вдалося дістати копії відеоза-писів, які він зберігав на горищі в Дісенгренді, й іноді він примушував мене дивитись їх разом із ним. Отже я бачив, як уміло діяв мій старший брат. Але коли я одружувався із Стіне й вона влаштувалася на роботу, я сказав йому коротко і ясно, що більше нічого не хочу знати про його подвиги. Адже це могло поставити мене у вельми делікатне становище.
— М-м. Так значить, він знав, що Стіне працює в банку?
—- Я згадував, що вона працює в «Нордеа», але в якій саме філії, йому не говорив.
— А вони були знайомі?
— Бачилися кілька разів. Сімейні свята і таке інше. Лев цих посиденьок не полюбляв.
— І як вони ладнали?
— Добре. Лев міг кого завгодно зачарувати, коли хотів. — Тронн криво посміхнувся. — Ми, що називається, поділили з ним на двох один набір генів. Мені подобалося, що він хотів показати їй себе з кращого боку. І коли я розповів їй, як він може поводитися з людьми, яких не поважає, вона відчула себе вдоволеною. Вперше, коли він нас відвідав, він узяв її на прогулянку по окрузі й показав усі ті місця, де ми з ним гралися в дитинстві.
— Але напевно, пішохідний місток не показував?
— Ні, звичайно, — Тронн підняв руки і в задумливості почав розглядати долоні. — Ні, ти не думай, що він старався себе вигородити. Лев узагалі-то з превеликим задоволенням розповідав про все погане, що зробив. Але тут він розумів, що мені не сподобається, якщо Стіне дізнається, який мій братик насправді.