Сьогодні він зайшов до Мохаммеда о дванадцятій, випив чашку еспресо і чарку бренді, а потім поволі побрів назад по вузькій, у глибоких вибоїнах гравійній дорозі вздовж кам’яних будинків більш-менш білого кольору, над якими тремтіло розжарене повітря. Будинок, який він знімав разом із Рогером, білим назвати було важко. Штукатурка обвалилась, і всередині були тільки голі сірі стіни, які наскрізь пронизував вологий вітер із Атлантики, так що, лизнувши стіну, можна було відчути гіркий смак каменю. «Але навіщо це робити?» — подумав Фред. Будинок-то цілком нічого собі. Три спальні, два матраци, холодильник і плита. А ще диван і стільниця на двох порожнистих цементних блоках у вітальні — так вони називали цю кімнату, оскільки в одній із її стін був майже квадратний отвір, який вони величали вікном. Узагалі-то їм слід було частіше прибирати в будинку, адже кухня кишіла жахливо кусючими вогненно-руди- ми мурашками — lava ре, як називають їх бразильці. Щоправда, після того, як вони перенесли холодильник до вітальні, Фред не так часто бував у кухні. Він лежав на дивані й намагався спланувати свої дії на залишок дня, коли до кімнати увійшов Рогер.
— Ти де був? — запитав Фред.
— В аптеці в Порту, — відповів Рогер, і все його широке, в червоних плямах обличчя розпливлося в усмішці. — Ти не повіриш, що вони тут продають. Ти такі речі навіть за рецептом у Норвегії не дістанеш. — Він висипав вміст пластикового пакету на стільницю й почав голосно читати етикетки:
— Три міліграми бензодіазепіну. Два міліграми флунітразе-паму. Тьху ти чорт, Фред, адже ми говоримо «рогіпнол».
Фред промовчав.
— Тобі що, кепсько? — стривожився Рогер. — Ти хоч попоїв чого-небудь?
— Ні. Тільки кави випив у Мохаммеда. Там, до речі, сьогодні якийсь підозрілий тип побував. Розпитував Мохаммеда про Лева.
Рогер відірвав погляд від чергової етикетки:
— Про Льва? Який на вигляд той тип?
—- Високий. Світловолосий, блакитноокий. Судячи з вимови, начебто норвежець.
— Диявол, ти чого мене так лякаєш, Фред? — Рогер відновив читання етикеток.
— Ти це про що?
— Скажімо так: якби він був чорноволосий, високий і худий, нам слід було б робити ноги звідси, з Дажуди. Та і взагалі переміщуватися в Східну півкулю, якщо на те пішло. На лягавого він скидається?
— А який вигляд мають лягаві?
— Вони… гаразд, забудь про це, нафтовик.
— Випити йому хотілося точно. Вже я-то, в усякому разі, знаю, який вигляд мають алкаші.
— Окей. Напевно,приятель Льва. Ну що, допоможемо йому?
Фред похитав головою:
— Лев казав, що живе тут абсолютно ін… ін… якесь латинське слово, загалом, таємно. Мохаммед зробив вигляд, що ніколи про Лева не чув. Хлопець знайде Лева, якщо Лев захоче.